Виставка з колекції музею Тараса Шевченка

Від 7 березня і уподовж

 наступних двох місяців 2017 року

на Тарасовій горі:

 

203-й РІЧНИЦІ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 156-й РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ СМЕРТІ КОБЗАРЯ

 

П Р И С В Я Ч У Є Т Ь  С Я

 

ВИСТАВКА ТВОРІВ МИСТЕЦТВА І КНИЖКОВИХ ВИДАНЬ,

ЩО НАДІЙШЛИ ДО КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЮ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

(2010-2017)

 

v34-1

v34-2

v34-3

v34-4

Сучасність внесла свої зміни до процесу розвитку Шевченківського національного заповідника, як потужного культурно-освітнього осередку Шевченкового краю і всієї України. Після оновлення меморіалу Тараса Шевченка приміщення музею отримало просторі виставкові площі.  Новітні перспективи зацікавили митців та творчу громадськість України, що сприяло проведенню значущих і цікавих виставок, - тут запанував чарівний світ високого і досконалого мистецтва.  Кращі художники і поважні колекціонери пагнуть представити свої твори і культурні скарби саме у музеї коло національної Святині. Шевченківська, історична, народознавча, народно-декоративна, етнографічна, сакральна теми виставок підтвердили міцний зв’язок нашої інституції з минувшиною та сьогоденням України, з її мистецькими і культурними досягненнями. Останнім часом особливої ваги набули патріотичні фото-художні і документально-публіцистичні виставки, котрі отримують широкий резонанс серед найширших кіл українського суспільства та гостей нашої країни.

Традиційно існує взаємозв’язок між колекціонуванням і виставковою роботою щодо подальшого залучення до музейної колекції пріоритетних і цінних експонатів з виставок. Саме цей шлях комплектації фондів музейними предметами високого гатунку сьогодні є одним із головних.

Значний внесок у справу комплектування мистецької і книжкової колекцій Шевченківського національного заповідника  здійснено у співпраці із низкою державних суспільних і культурних інституцій: Дирекцією художніх виставок Міністерства культури України, Відділом обмінного і резервного фондів Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, Обмінним фондом Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського, вітчизняними ВНЗ, облдержадміністраціями, завдяки участі у державній програмі „Українська книга” Держтелерадіомовлення України.

Важливим джерелом поповнення фондової збірки заповідника є співпраця з авторами творів, колекціонерами, видавцями, просто шанувальниками Тараса Шевченка.

Саме тому експонування нових надходжень до фондів надає можливості осягнути об’єм виконаної роботи, оцінити її якість, врахувати відгуки відвідувачів, а також окреслити плани на майбутнє.

Шевченківський національний заповідник висловлює щиру вдячність усім, хто долучився до формування фондової колекції, та організації цієї виставки.

 

Виставкові заходи на Тарасовій горі регулярно проводяться вже більш, як півстоліття. Тут виставляють свої роботи всенародно улюблені і всесвітньо відомі, а також видатні, знамениті, титуловані й епохальні художники. Час від часу музей пропонує до огляду власну колекцію за такими групами збереження, як: народно-декоративне мистецтво, живопис, графіка, книги, друк, фотографії і т.д., або ж - збірні виставки. Сьогодні представляємо Вашій увазі живописні і графічні твори авторів різних поколінь, які нещодавно надійшли до фондів. У шафах-вітринах розміщено нові книги, котрі поповнили розділи: видання творів Тараса Шевченка, і шевченкознавча література.

 

Виключно важливою подією для Шевченкового дому стало проведення виставки  графічних творів до „Кобзаря” Тараса Шевченка видатного митця сучасності, народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, дійсного члена Академії мистецтв України, професора НАОМА  Миколи Андрійовича Стороженка (1928-2015) (м. Київ). У 1956р. М. Стороженко закінчив Київський художній інститут, де навчався на живописному факультеті у С.Григор'єва, М.Шаронова,Т.Яблонської. Художник працював у галузі станкового і монументально-декоративного живопису, книжкової графіки, займався науковою та літературною діяльністю, а також викладав у НАОМА. Виставка його творів до Шевченкового „Кобзаря” відбулася на Тарасовій горі у травні 2013 року, та була присвячена грядущому 200-літтю від дня народження Т.Г. Шевченка. 24 травня 2013 коло могили Кобзаря стрілися потужні енергії геніїв-творців українського народу, ті, що на віки - понад часом і простором: Микола Андрійович прибув на Тарасову гору в супроводі колег та учнів. Він провів зустрічі з творчим колективом бандуристок зі Львова, та працівниками музею. Саме тоді художник подарував три олійних роботи, на яких зображено види Тарасової гори і околиць: „Дорога на Канів” (1951р., картон, олія), „Чернеча гора” (1951р., картон, олія), „Лиса гора” (1951р., картон, олія). У далекому 1951-му році разом з іншими студентами-художниками молодий Микола Стороженко проводив літню пленерну практику на Канівській базі КХІ.  О тій порі й  були написані подаровані роботи. 2015-го року Микола Стороженко відійшов у вічність, але його величний поклон Шевченковому генію і шанобливе ставлення до Тарасової гори назавджи залишаються з нами.

 

На виставці можна побачити одразу кілька художніх блоків, сформованих із творів художника-класика, заслуженого діяча мистецтв Тимофія Андрійовича Лящука (1930-2015) (м. Київ). Тимофій Лящук  у студентські роки  (навчався  у Київському державному художньому інституті, викладач  Василь Касіян) не раз бував у Каневі на могилі Тараса Шевченка. У 1950-рр. створив серію акварелей на канівську і таганчанську (с. Таганча Канівського району) тематику. Збереглися спогади художника про перебування його на Канівщині. Дві роботи того періоду:  «Канів. Криниця» (1952р., папір, акварель), та  «Дорога від могили на Канів»  (1952р., папір, акварель), представлені в експозиції виставки (передані Дирекцією художніх виставок у 2015році). Вони перегукуються з роботами його ровесника і колеги Миколи Стороженка, розкривають неповторну творчу атмосферу студентів-практикантів і їхніх вчителів на Канівській художній базі КХІ. Сьогодні це вже історія українського мистецтва, а ще - Тарасової гори і староденного Канева. Вона назавжди закарбувалася в цих творчих роботах ще молодих митців.

 

У 2016 році у виставковому залі музею Тараса Шевченка на Тарасовій горі презентувався Мистецький соціально-патріотичний проект «Обрані часом», створений народним художником України Володимиром Павловичем Слєпченком (1947 р.н.) (м. Київ). Автор проекту написав галерею портретів славетних українців, які все своє життя, розум і талант присвятили розвитку науки, культури, мистецтва, філософії, державотворенню і просвітництву в Україні.

Галерея портретів виконана в унікальній авторській манері, названій художником «арт-лайном», що означає «мистецтво лінії», де створення мистецького образу відбувається через нанесення паралельних (вертикальних чи горизонтальних) кольорових ліній, смужок, стрічок, прямокутників, плінф. Це надзвичайно складна техніка, адже лініями митець передає увесь спектр кольорової гами, форму, об’єм, світло-тіньовий ефект кожного мистецького твору.  До фондової колекції Заповідника  художник подарував роботу  «Хліб наш…» (2004р.  полотно, олія). 

 

Останніми роками виставкові зали музею двічі презентували твори знакового графіка ХХ - поч. ХХІ ст., Народного художника України Олексія Федоровича Фіщенка (1920-2010) (м. Київ):  „Світ рисунка” – олівцеві роботи на папері і „Світ кольору” – акварелі і пастелі  Майстра.

Олексій Фіщенко - видатний художник другої половини ХХст. - початку ХХІст. Саме він виконав величезну працю, яка в українському мистецтві спричинила відродження інтересу до рисунка як до самодостатнього виду графіки. У піднесенні української школи рисунка в останні десятиріччя Олексію Фіщенку належить провідне місце. Вірний своїй патріотичній філософії, художник проносить любов до рідної землі: Придніпров’я, Полтавщина, Київ – місто його долі, окремо шевченківські місця – Звенигородщина і Канів – давні, ще зі студентських літ його уподобання, Крим, Чорноморське та Азовське узбережжя, Карпати... Улюблений художником жанр - станковий рисунок. Давня і незмінна пристрасть Олексія Фіщенка – кольорова ліногравюра: в українському естампі післявоєнних десятиліть йому по праву належить особливе і визначне місце.

 Син митця – Д.О. Фіщенко подарував до музейної збірки чотири роботи свого батька. Серед них  твори, виконані у 1960р., незадовго до 100-річчя від дня смерті Т. Шевченка – „Будинок Енгельгарда” (1960р., папір, олівець) і „Хата, де вчився Шевченко” (1960р., папір, олівець), а також „Не шолохнеться трава” (1971р., папір, пастель), „Ранковий міраж” (1995р., папір, акварель) – остання на виставці не представлена. У фондах музею вже зберігається три ліногравюри Олексія Федоровича за шевченківською тематикою, отже, нові роботи гідно доповнили невелику, проте вагому колекцію робіт художника. Знамениті ліногравюри, рисунки олівцем, пастелі й акварелі О.Ф. Фіщенка дедалі глибше відкривають свою філософську і художню багатогранність перед шанувальниками прекрасного.

 

Тарас Шевченко залишив велику та розмаїту літературну і мистецьку спадщину. Своїм поетичним словом і пензлем він назавжди увічнив Україну, зокрема її різноманітний ландшафт. Саме тому співпраця з художниками – майстрами пейзажу, зокрема реалістичного,  є прямим продовженням Шевченкових традицій у праці митців, у виставково-культурному процесі та у  комплектуванні фондової колекції музею біля Шевченкової усипальниці.

Активною стала співпраця з чудовим митцем, народним художником України, членом Національної спілки художників, проректором НАОМА з навчально-виховної роботи, а тепер з повним правом і нашим земляком – Андрієм Вікторовичем Яланським (1959 р.н.) (м. Київ).  Навчався художник у приватній студії В. І. Зарецького, у Київському державному художньому інституті (майстерня станкового живопису професора В.В. Шаталіна) стажувався у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР (професор Т.М. Голембієвська). Митець продовжує традиції реалістичного живопису, особливу увагу приділяє пленеру. Сьогодні постать художника є значимою не лише в контексті вітчизняного живопису: Андрій Яланський відомий та визнаний в усьому світі митець, котрий потужно формує засади сучасного як українського, так і загальносвітового образотворчого мистецтва. Художник вже давно має тісний зв’язок з Каневом; у 2012 і 2013 роках на Тарасовій горі відбулося дві його персональних виставки живопису, на котрих автор представив канівські пейзажі, а також роботи, виконані у Китаї. З тихою любов’ю і глибинним відчуттям потаємного коду нашого краю він створив цілу галерею неповторних образів. В музейній колекції вже зберігався твір художника „Полудень у Каневі” (2000р., полотно, олія); після виставок до музейної збірки митець подарував два полотна – „Зимка” (2005р., полотно, олія) і „Мальви у спекотний день” (2010р., полотно, олія). Слід зазначити, що саме у тісній співпраці з родиною Яланських було здійснено спільні проекти з організації вставок українських митців – викладачів академії на Тарасовій горі: М.А. Стороженка, А.Є. Зорка, а також виставка творів А.Д. Базилевича.

 

6 червня  2011  року  за ініціативи  Шевченківського  комітету (м.Київ) група  лауреатів Шевченківської премії різних років  відвідала  могилу Тараса Шевченка. Після пошанування пам'яті українського поета і художника, гості  відвідали  музей  та  стали  учасниками  урочистого  відкриття  персональної  виставки  пастельного  живопису  заслуженого  художника  України,  лауреата  Національної  премії  України  імені  Тараса  Шевченка  (2006),  нашого  земляка  (народився  в  місті  Кагарлик  на  Київщині, жив і творив у Львові)  Євгена  Івановича Безніска (1937-2015).  З особливим трепетом писав серію  робіт  за мотивами творів Івана Франка, яка  була високо оцінена Шевченківським комітетом у 2006 році. Понад 150 аркушів в техніці сухої пастелі художник створив за мотивами  «Кобзаря» Тараса Шевченка   в 2010 році.  Ця серія робіт була  представлена  на виставці «Шевченкіана Євгена Безніска» у Каневі. Сьогодні  у виставковому залі експонується робота митця за мотивами поезії Тараса Шевченка «Перебендя» під назвою «Лірник» (2010р., папір, пастель).

 

Живописний твір великого розміру „Люди і долі” (2012р., полотно, олія, 160х140см) – це роздум про життя та місію Кобзаря, виконаний у цілком реалістичній манері, що виказує приналежність його автора до класичних традицій живопису. Автор картини - Віктор Миколайович Чаус (нар. 1940) (м. Харків) – український художник, майстер живопису. Народився в с.Ямпіль, Донецька обл. Навчався в Кримському художньому училищі ім. М.Самокиша. Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут (1941) за спеціальністю «Монументально-декоративний розпис», де навчався у Є.Єгорова, Б.Колесника, Б.Косарєва. Працює викладачем цього інституту (з 1971), професор кафедри живопису (2000), керівник творчої майстерні портрета. Член НСХУ (1982). Голова секції живопису Харківської ОНСХУ (з 1998). Заслужений діяч мистецтв України (2000). В.Чаус – яскравий майстер живопису, автор творів, які приваблюють своєю відвертістю, душевним теплом, феєричним розмаїттям та складністю техніки виконання.

Україна ще довго буде перебувати в ореолі Шевченкового ювілею. Отож, ми повсякчас долучаємося до духовної величі Тараса Шевченка, намагаємося осягнути різнобічні грані його світогляду, приділяючи увагу, наприклад, тематиці сакральній. У березні-квітні 2012 року відбулася виставка „Український іконопис ХYІІІ – ХХст. на полотні з колекції родини Ящуків (м. Київ)”. Це була перша виставка ікон у нашому музеї, яка отримала широкий резонанс серед жителів Канева, а також  гостей Тарасової гори. В інтер’єрі сучасної музейної експозиції знаходиться ікона Святого Миколая, що була подарована Анатолієм Михайловичем Ящуком (1950 р.н.) ще кількома роками раніше. Тож, приємно і символічно, що наступний етап співпраці з колекціонером був ознаменований даруванням ікони „Христос Вседержитель” (Чергінівщина. Кінець ХІХ – початок ХХ ст., полотно, олія). Пізніше А.М. Ящук передав до колекції музею дороговартісну річ, датовану ХVІІІ ст.– ліву стулку царських врат центральної іконостасної частини, - на лівій стулці – ікона Святої Марії, на правій – Святий Святомученик Власій (різьблення по дереву, фарба, позолота). Цю рідкісну річ пан Анатолій передав задля облаштування інтер’єру козацької Церкви Покрови Пресвятої Богородиці, яку було відтворено 2014 року під Тарасовою горою.

І знову - твори Тимофія Лящука. Загалом на виставці представлено п’ять робіт автора, зокрема, - три живописних полотна, написаних художником у 90-х рр. ХХ ст. Твори «Реве та стогне Дніпр широкий» (1997р., полотно, олія) за мотивами поезії Тараса Шевченка «Причинна», «Первісний пам'ятник Тарасу Шевченку» (1999р., полотно, олія) з мистецьким образом хреста, що стояв на могилі Кобзаря (1884-1923)  і  сучасний вигляд могили поета «Думи мої, думи…». [Не скуєш душі  живої] (1998р., полотно, олія) до колекції Шевченківського національного заповідника були подаровані  автором у 2014 році.

 

Навесні 2012 року діяла виставка „Барви рідного краю” - живопис і графіка Володимира Васильвича Гарбуза (1951 р.н.) (м. Київ). Навчався В. Гарбуз у Київському художньо-будівельному професійно-технічному училищі, після строкової служби працював оформлювачем акціонерного товариства "Київоздоббуд", а потім до 1990х років  на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва об'єднання "Художник". Відтоді художник перебуває у вирі творчої роботи, бере участь у мистецьких виставках.  1987-го року - завершує навчання на відділі книжкового мистецтва Українського поліграфічного  інституту ім. І.Федорова у Львові (клас викладача  Ф. Глущука). Митець працює в галузі книжкової та станкової графіки, станкового живопису і монументального мистецтва. Він є автором відомих графічних серій на шевченківські теми: ілюстрацій до „Кобзаря”, книг «Шевченко і вічність», «Стежками до світил», «Давидові псалми», а  також олійних творів - «Катерина», «Перепоховання генія» та ін. Володимир Гарбуз неодноразово зазначав, що шевченківська тема є справою всього його життя. Художник є давнім другом Тарасової гори. Значимі роботи митця вже є у фондах музею, отож художник суттєво доповнив колекцію своїх творів, подарувавши три ілюстрації до поеми Т. Шевченка „Марія” (2001р., папір, акварель). На виставці представлена одна із них. 

 

Черкаська мисткиня, заслужений художник України Надія Яківна Нікіфорова (1953 р.н.) у Каневі представила  кілька персональних виставок. Зокрема, у музеї Тараса Шевченка ( 2013) було розгорнуто виставку під назвою «Джерело натхнення». Особливою увагу глядачів привертав портрет Тараса Шевченка, складений з маленьких 144 пазлів з сюжетними   зображеннями. Серед них ілюстрації авторки до творів Кобзаря, копії робіт самого Шевченка, портрети історичних постатей, гетьманів України, козаків-Мамаїв, українські краєвиди. Художниця застосувала самобутню авторську техніку фрагментарного живопису. На нинішній виставці − картина «Козак Мамай» (2008р., полотно, олія, авторська техніка), подарована автором.

v34-5

v34-6

v34-7

v34-8

Міненко Любов (1950 р.н.) (м. Канів, Київ) - українська талановита художниця, народжена у Каневі. Хист до малювання проявився ще у шкільні роки. За  успіхи  у малюванні директор школи Іван Сорокопуд нагородив її поїздкою  на екскурсію до Москви. Після школи, кілька разів вступала  до Київського Державного художнього інституту, наполегливо готувалася і стала студенткою.  Після закінчення інституту, разом з чоловіком Миколою Міненком  працювали у музично-драматичному театрі м. Хмельницька. Через певний час подружжя  переїхало до Києва.  Із 2000 року – член Національної  Спілки художників України. Та  через 35 років,  Любов Павлівна повернулася у милий серцю Канів. Як згадує мисткиня: «…я ніби  реінкарнувалася в саму себе… Вже тут у Каневі  збагнула, що  у мене нема жодної київської картини. Усі про Канів…».  Перша виставка художніх, ювелірних робіт та аплікацій родини Міненків  у музеї Тараса Шевченка відбулася у 1994 році. Через чотири роки (1998) − наступна виставка   «Гори мої високії». У 2004 році художниця стала учасником Всеукраїнського пленеру «Тарасова гора.  2004.  Канівська осінь» і підсумкових пленерних виставок.  Три роки тому відбулася  наступна виставка «Канівські мотиви Любові Міненко», де було представлено 49 живописних і графічних творів художниці. Нині викладає живопис у Канівському коледжі культури.  У виставковому залі одна з численних робіт художниці «Козак Мамай» (1998, полотно, олія). 


14 жовтня 2015 року, на Свято Покрови Пресвятої Богородиці, та в День Захисника України у музеї Тараса Шевченка розпочала роботу виставка «Козаки про козаків». Її організаторами виступили Всеукраїнське Громадське об'єднання «Нова Січ»  і Шевченківський національний заповідник.  Дев’ятеро козаків Середньої Наддніпрянщини – представників різних вікових поколінь представили твори у жанровому та художньому розмаїтті:  Козак Буртовий та Козак з Лугу - живопис, Козак Остап – скульптуру, Козак Розстрига – гончарство, Козак Ярко та Козак Хома – різьбу по дереву. Особливу увагу відвідувачів привернули музичні інструменти, створені Козаком Нетудихатою, а також козацька зброя виготовлена Козаком Ковалем. Останній загинув у боях на Сході України. З цієї виставки, крім різьби по дереву Сергія Хоменка, зостався і олійний твір  Козака з Лугу. Саме під таким псевдонімом виступив Олександр Миколайович Кравченко (1961 р.н.) (с. Григорівка Канівського району Черкаської області)митець, який свого часу закінчив художній інститут, та є автором графічних і живописних портретів, пейзажів, натюрмортів. Головною ідеєю світогляду художника є дотримання козацьких традицій і способу життя. Мешкає митець у малювничому місці в с. Григорівка Канівського району; його дім – це творча лабораторія і водночас „козацька застава” посеред розкішної української природи. Картина О. Кравченка „Козак Мамай” (2010., полотно, олія) – данина багатовіковій традиції українського малярства, коли  цілі покоління вітчизняних митців  продовжують і продовжують зображати легендарний образ козака Мамая, дотримуючись традицій народної парсуни, але щоразу у новій інтерпретації.  Даний твір цілком і повністю передає колорит козацького гумору і невловимої вдачі козака-характерника, адже такими рисами щедро наділений і сам автор.

 

 

Курсивом тут і далі подано  інформацію про  роботи

 які потрапили до фондів, але їх немає у виставковому залі,

 а також - інформацю  про їхніх авторів

 

Мистецька збірка музею вміщує значний пласт робіт, створених  та подарованих українцями-емігрантами. Наведемо кілька красномовних прикладів того, як у фонах  ШНЗ поступово формуються цінні тематичні колекції, або ж потрапляють вже цілком сформовані збірки. Однією із найзначніших є колекція творів родини Кричевських. Незадовго до 120-річчя річчя від дня народження В.Г. Кричевського 1991-го року його онука  Катерина Василівна Кричевська-Росандіч (США) передала частину родинної колекції Україні. 15 грудня 1991 року фондова збірка музею на Тарасовій горі поповнилася кількома десятками графічних і живописних робіт, а також меморіальними і колекційними речами знаменитої родини. Зі Сполучених Штатів Америки на Тарасову гору їх привіз тодішній директор Шевченківського національного заповідника І.Д. Ліховий. 2003-го року через Комісію по поверненню культурних цінностей в Україну донька архітектора-будівничого  Галина Василівна Кричевська де Лінде  передала з Венесуели (м. Каракас) близько  300 робіт до різних міст України.  У музей Кобзаря на Тарасовій горі потрапило 7 акварельних ескізів 1930-х рр., виготовлених, як варіанти внутрішнього і зовнішнього художньо-декоративного оформлення музею. 

Минулого року до музейної колекції влилася приватна збірка філателії Георгія Івановича  Георгіадіса з Кіпру (м. Лімасол).  Перемовини з колекціонером здійснювала Н.В. Долгіч. Цьогоріч  означена колекція буде представлена відвідувачам у якості самостійної повноцінної виставки.

 

Тож, не дивно, що з різних континентів Землі до Тарасової гори - духовної вершини всього українства тягнуться стежки багатьох митців-патріотів.  19 червня 2013 року вклонитися Кобзареві у супроводі сина прибув Федір Павлович Габелко (1918 р.н.) – мешканець Австралії (м. Мельбурн), родовід якого походить  з Полтавщини. Театрал, суспільно-культурний діяч, а ще – яскравий самодіяльний художник, - Ф.Габелко створив свій „Протрет Т.Г. Шевченка” (1990р., полотно, олія) у смушковій шапці та кожусі, котрий згодом, після візиту до Канева, переслав поштою з далекої Австралії.

 

2012 рік  був багатим на мистецькі події, що відбувалися на Тарасовій горі.  До шевченкових березин у двох виставкових залах було  організовано виставку  «Святині України-Руси» заслуженого художника України Леоніда Авакумовича Гопанчука (1955-2013) (м. Київ). Його мистецький проект був спрямований на повернення українців до рідних витоків, до святинь української землі, які є осередками духу нації. В рамках проекту художник провів чисельні експедиції, пленери, культурологічні дослідження та спробував поєднати серію офортів Т. Г. Шевченка «Мальовнича Україна» зі своїми роботами.

Особливої уваги заслуговують роботи на яких Леонід Гопанчук зумів відродити пензлем святі місця, що у глобальні часи нищення української духовності піддавалися руйнації: Батурин, Чигирин, Підгірці, Олеський замок, Красногірський монастир і т.д.  Його творчість була присвячена саме Україні і більшість його робіт – це сюжети української історії, української культури та українського мистецтва. Нині на виставці представлені дві роботи митця -  «Канівські кручі. Повернення художника» (2011р., полотно, олія) та «Зимові вітражі. Тарасова світлиця у Каневі» (2012р., полотно, олія).

 

Любов до поезії і мистецтва, життєвий шлях  Тараса Шевченка спонукала багатьох львівських митців до творчості. Члени мистецької організації – Клуб українських митців, серед яких був і Євген Петрович Манишин (1946-2006) (м. Львів),  впродовж  кількох років поспіль здійснювали творчі поїздки «Шляхами Шевченка»  (Україна, Литва, Росія, Казахстан). Подорожі шевченківськими місцями  для львівського митця  мали особисту творчу мету: «…на рівні першого враження відчути атмосферу місць, які стимулювали творчу вдачу Тараса Шевченка» і дали поштовх для розвитку нових асоціативних ідей львівському митцю. Підсумком творчих поїздок художника стали твори, які художники презентували на виставках «Свою Україну любіть» (2000, 2002, 2003). Після експонування на виставках, шість  живописних полотен та чотири пастелі поповнили фондову колекцію Заповідника.  У 2000 році Євген Манишин став учасником Всеукраїнського мистецького пленеру «Тарасова гора - 2000».  Повний творчих планів, мистецьких проектів, художник  передчасно полишив цей світ у 2006 році. На виставці експонується робота художника  «Святая Сила  всіх святих (Церква в Кирилівці)» (1998р., полотно. олія), яку подарувала родина після організації  в Каневі посмертної виставки «Пам'яті Євгена Манишина» (2012).

 

Чільне місце у виставковому залі займає великоформатне полотно „Т.Шевченко в майстерні” (1964р., полотно, олія, 164х134см), автор - Компаніець-Киянченко  Надія Дмитрівна  (1913-2003) (м. Київ). Вірогідно, мисткиня кілька разів здійснювала авторські повтори даного сюжету, тому що у різних інформаційних джерелах твори цього автора за подібною назвою датовані різними роками. Народилася художниця на Київщині, спершу пройшла курс навчання у технікумі сільськогосподарського спрямування. Проте пізніше вступила до Київського інституту пролетарського мистецтва (з 1934р. - Київський державний художній інститут, тепер – НАОМА). Вчителі за спеціальністю: Ф.Г. Кричевський, А.І. Таран, С.О. Нелепинська-Бойчук, В.Ф. Седляр, К.Д. Трохименко, С.М. Єржиківський, С.О. Григорьєв. Родина художниці пережила багато випробувань і тяжких перипетій військового часу 1941-1945рр.  Лише у 1948 р. Надія захищає диплом за фахом, та стає постійним учасником значних виставок. З 1949р. Н.Д. Компаніець-Киянченко – член Спілки митців СРСР. У 1954 році від Спілки  художників родина Киянченко отримала майстерню на території Києво-Печерської Лаври поруч з майстернями Михайла Дерегуса, Степана Кириченка, Михайла Чепика, Онуфрія Бізюкова. Художниця плідно працювала в жанрах портрета, пейзажа, натюрморта, тематичної картини.  1993-го року відбулася виставка  творів Г.В.Киянченко и Н.Д.Компаниец-Киянченко у Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві.  Твори Н.Д. Компанієць-Киянченко перебувають в Національному художньому музеї України, а також у музейних, галерейних і приватних зібраннях  України, та поза її межами.

 

Буртовий Анатолій Миколайович (1961 р.н.) (м. Київ) український живописець і графік, член Національної спілки художників України (1993), заслужений художник України (2015), доцент  кафедри комп’ютерної, інженерної графіки та дизайну Національного транспортного університету. У своїй творчості сполучає традиції іконопису, українського народного мистецтва школи Михайла Бойчука та його наступників. Захоплюється історичною тематикою — епохою  Трипільської культури, давньоукраїнськими міфами та легендами.  Творча співпраця музею  Тараса Шевченка  з митцем розпочалася давно. На Тарасовій горі першу виставку «Обереги  рідного краю» митець  відкрив у 2001 році. У 2004 став учасником Всеукраїнського пленеру «Тарасова гора-2004».  «Канівська осінь» та підсумкової пленерної виставки. Через десять років (2014) була організована  нова виставка мистецьких творів Анатолія Буртового «Україна-колиска цивілізації».  Цього ж року,  у конференц-залі музею, під час проведення наукового засідання  «Споминайте ж мене хоч мислями, споминайте мене добрими словами…» (присвяченого 210 річниці з дня народження М.Максимовича) було проведено презентацію  графічних творів Анатолія Буртового «У Прохорівці сни, мов ріки…». Після експонування на виставці, роботи автор подарував у колекцію Заповідника. На нинішній виставці представлена одна робота митця  «Прохорівка. Маєток Максимовича» (2011р., полотно, олія).

 

Коркішко Василь Ілліч (1939 р.н.) (м. Полтава) 1968-го року закінчив Харківське державне художнє училище – живописець, відомий майстер декоративно-прикладного мистецтва. На виставці експонується трів „Тарасове дитинство (2013р., картон, олія). Тематика робіт художника визначає його глибоку зацікавленість образами видатних культурних діячів, зокрема, біографічними епізодами їхнього життя. Шевченківська тема активно опрацьовується митцем; цікавить автора й україністика. Відомими є наступні твори художника: мозаїка „Тарас Шевченко” (1995), „Хата під горою” (1997), „Повернення Миколи Гоголя в Василівку” (2009) і т.д. Василь Ілліч Коркішко -  голова творчої сімейної династії: син Анатолій та онук В’ячеслав працюють у галузі монуметально-декоративного мистецтва, станкового живопису, мозаїки, (зокрема римської).

 

Розкішний сонячний розмай, а посеред нього, як маківка, перший народний музей Кобзаря – „Тарасова світлиця” (2011р., полотно, олія). Багато хто з митців створив образ легендарної хатини коло могили поета, - серед них і черкаська художниця Сокуренко Ольга Алихан кизи (1970 р.н.). Пані Ольга – випускниця Київського художньо-промислового технікуму (тепер – Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука), відомий живописець та майстер декоративно-прикладного мистецтва. О. Сокуренко – давній друг Канева, а особливо музею „Народне декоративне мистецтво Канівщини”, де останніми роками з успіхом відбувалися численні виставки мисткині.

 

Картину «Кобзар» (2014р., полотно, олія) написав відомий український художник з м. Олександрії Кіровоградської області − Олександр Ігорович Охапкін (1962 р.н.),  автор сучасних живописних українських ікон. У його мистецьких творах синтезуються традиційні техніки стародавнього іконопису та сучасні мистецькі здобутки.  Картина «Кобзар» глибоко філософського напряму: на першому плані портрет Тараса Шевченка в обрамленні українського оберега − вишитого рушника, герої його творів, репродукції мистецьких творів. Виставка  ікон Олександра Охапкіна  під назвою «Святая Мати- Покрова»,  присвячена 200-літньому ювілею з дня Тараса Шевченка,  була організована  у виставковому залі музею на Тарасовій горі за сприяння  Зої Ружин, голови Всеукраїнської громадської організації «Жінки-мироносиці».

 

Ще у роки студентства  у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва молодий художник Віталій Вікторович Маковій (1982 р.н.) (м. Київ) неодноразово приїздив на Тарасову гору у Канів. Свій мистецький погляд зупинив на архітектурних об’єктах – будівлі літературно-меморіального музею Тараса Шевченка та українській хаті − першому народному музеї - «Тарасова світлиця» (2010р., папір, акварель). Мистецький образ останнього подарував до фондової колекції Шевченківського національного заповідника.

 

З 2000-го року Шевченківський національний заповідник, за сприяння Міністерства культури України, організовує мистецькі пленери  відомих українських та зарубіжних художників під назвою «Тарасова гора». Традицію проведення мистецьких пленерів продовжили студенти  Одеського державного педагогічного інституту під керівництвом  викладача Лози Наталії (1965 р.н.) (м.Одеса).  «Тарасова світлиця. Етюд» (2000р., полотно, олія), - робота створена педагогом у Каневі, та подарована до колекції музею Тараса Шевченка.

 

У 2010  році  у музеї «Народне декоративне мистецтво Канівщини» Шевченківського національного заповідника відбулася персональна  виставка «Шевченко з нами» заслуженого   художника України (2013),  члена НСХУ  Валерія  Нестеренка (м. Львів). До фондової колекції музею Тараса Шевченка він подарував образ першого народного музею «Тарасової світлиці» у ранню літню пору.  Роботу назвав «Ота хатина над Дніпром» (2009р., папір, пастель). Творча співпраця  з львівським художником продовжилася і надалі:  над центральною брамою Успенського собору В. Нестеренко виконав образ Божої Матері із кількох тисяч шматочків різнокольорової смальти.

 

„Мальовнича Україна” – саме таку шевченківську назву мала персональна виставка молодої мисткині Олесі Гук (нар. у м. Кривий Ріг), яка відбулася навесні 2015 року в музеї „Народне декоративне мистецтво Канівщини”. Шануючи національну Святиню, молода художниця передала в дар свіжу картину із зображенням нещодавно відтвореної козацької церкви – „Церква Покрови Святої Богородиці. Місто Канів” (2014р., полотно, олія).

v34-9

v34-10

v34-11

Власов  Ігор Володимирович (1944 р.н.) (Республіка Білорусь, м. Мінськ) член Білоруської Спілки художників, учасник  Всеукраїнського  пленеру «Тарасова гора-2006». Гори мої  високії…”.  Вперше побувавши на Тарасовій горі, був щиро захоплений красою    канівських гір над Дніпром. Робота на пленері була результативною. До фондової колекції художник передав три  роботи, серед яких образ першого народного музею «Тарасової світлиці» (2006р., полотно, олія), що експонується на виставці.

 

У 2011 році до Шевченкових березин  у двох виставкових залах було відкрито виставку  «Жива душа поетова святая», де були  представлені роботи  чотирнадцяти членів київського  та черкаського відділень НСХУ.  Після  експонування на виставці, колекція ШНЗ поповнилася новими творами. Член Національної Спілки художників України, визнаний майстер офорту Бодякова Галина Олександрівна (1964 р.н.) (м. Київ) подарувала у колекцію  ШНЗ роботу за мотивами поезії Тараса Шевченка «Є на світі доля…» (1989р., офорт, акватинта). Художниця володіє майже всіма техніками графіки (офорт, гравюра, літографія, ксилографія, книжна та комп’ютерна графіка); живописом (станковим, левкас, настінним розписом); ужитковим мистецтвом (розпис по дереву, гобелен, вітраж, макраме). Роботи знаходяться у багатьох приватних колекціях України, Росії, Канади, США, Німеччини, Франції, Іспанії, Польщі, Чехії, Словаччини, Туреччини, Японії.

 

Особливе місце у житті і творчості Тараса Григоровича Шевченка посідає  Канівщина з її своєрідними гористими обрисами, що розкинулися уздовж староденного Дніпра. Таке звеличування Наддніпрянських гір милує серце і спонукає ще більше цінувати нашу малу батьківщину - Шевченкову землю. Сьогодні ми цілком усвідомлюємо, що Канівщина – це справжня перлина українського ландшафту, природне і культурне надбання української нації.

„Два шляхи - два натхнення” – саме так називалася виставка творчої канівської родини, яка розпочала виставковий сезон на Тарасовій горі у лютому 2015 року.

 

Одухотворений красою Канівських гір, величною панорамою Дніпра і життєдайною силою Кобзаревого генію, наш земляк Володимир Федорович Лисенький (1947 р.н.) (м. Канів) змалку розвивав художньо-образне сприйняття навколишнього світу. Цьому сприяла матір Мотрона Андронівна, канівська школа народного мистецтва, та особливо - літня база Київського художнього інституту, на якій бували такі імениті професори-художники,  як Іван Красний і талановиті студенти-практиканти. Все життя В. Лисенький мешкає у рідному Каневі. Тож, як ніхто інший, він добре знає найкращі ракурси місцевої природи, особливості погодних умов, та стан природи о різній порі. За багато років художник створив об’ємний доробок живописних і акварельних робіт, серед яких особливу цінність становлять краєвиди Канева і його околиць, а також численні квіткові композиції.

 

Юлія Володимирівна Лисенька (1977 р.н.) (Канів, Київ) продовжила, розвинула і додала професійного звучання родинному захопленню живописом і аквареллю. Школяркою вона навчалася у відомих канівських художників-викладачів Бориса Коржа і Олександра Дігтяренка. Далі було навчання у Канівському училищі культури і мистецтв на відділі декоративно-прикладного мистецтва, а потім - архітектурний відділ Київського національного університету будівництва і архітектури, де Юлія остаточно оформилася, як митець. З юних літ особливу увагу Ю. Лисенька приділяла графіці, - їй подобалося лаконічне, і разом з тим глибоко виразне письмо чорною ручкою, тушшю і пером. В цій техніці Юлія зобразила історичні архітектурні об’єкти Канева – Собор в ім’я успення Божої Матері, а також один з корпусів Дитячої школи мистецтв, збудований у так званому „цегляному” стилі. Авторка опрацьовує пласт визначної архітектури Києва і України, зокрема сакральної. У цьому вона перегукується з традиціями, започаткованими ще Тарасом Шевченком.

Подарунками від талановитої родини наших земляків стала ціла низка робіт: В.Ф. Лисенький „Нічна буря.Місто Канів.Україна” (2012р., папір, акварель), та „Ніч.Місто Канів.Україна” (2012р., папір, акварель);

Ю.В. Лисенька „Дзвіниця Ільїнської церкви.Місто Київ. Україна” (1999р., папір,чорна ручка), „Видубицький монастир.Місто Київ. Україна” (1998р., папір,чорна ручка), „Успенський собор.Місто Канів.Україна” (1994р., папір,туш,перо).

 

З-поміж інших творів у цьому залі своєю жанровою приналежністю вирізняється робота Миколи Миколайовича Мудрого (1931 р.н.) (м. Київ) „Соняшники” (1999р., полотно, олія). Соковитий натюрморт  створює піднесений настрій, та за будь-якого сезону нагадує про буяння літнього розмаю. М. Мудрий – член Національної спілки художників України (1993), автор прозових і поетичних збірок спогадів і роздумів «Розповідай, діду, розповідай…», «За вічність краси на землі», «Тату, я іду до тебе…», «Тобі, єдиній». Народився на Полтавщині, закінчив художнє училище, згодом - Київський державний художній інститут (1964). Педагоги з фаху – К. Трохименко, В. Костецький. Живописець. Основні твори: „Оплакування” (1990), „Маруся Чурай” (1991), „Роксолана” (1992), „Віковічний шлях” (1993), триптих „Повернення” (1993).

Його  художнє кредо: «Пам'ять поєднує минуле, сучасне і майбутнє, мотивує і наставляє на дію», “мистецтво має силу показувати характер й людську доброту”.  М. Мудрий - автор серій полотен про українських козаків: «Гайдамаки», «Гетьман Іван Мазепа», «Руйнація січі», «Петро Калнишевський»; творів на історичну тематику: «Олександр Македонський і Данте в Києві» та «Сватання Анни Ярославівни послам короля»; чимало полотен, написаних під впливом творів українських поетів та письменників: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олени Теліги, Ліни Костенко. Серед робіт останніх років – серія, присвячена подіям на Майдані: «За Волю! За Правду! За Мову!», «Я – преса!», «Ми були, є і будем Європа!». Цікаво, що митець до кожної зі своїх картин пише вірші.

 

Самодіяльний художник Юрій Іванович Пацан (1963 р.н.) (смт Чабани Києво-Святошинського району Київської обл.) людина із складною долею. Прикутий до інвалідного крісла, він знайшов натхнення та сили, аби розвивати свої творчі здібності, популяризувати добре, красиве і вічне. Навесні-влітку 2013 року персональна виставка художника відбулася в одному з відділів Шевченківчького національного заповідника – в музеї „Народне декоративне мистецтво Канівщини”. Після урочистого відкриття виставки, автор у супроводі родичів та шанувальників прибув на Тарасову гору. Саме під час цього візиту було подаровано „Протрет Т.Г. Шевченка” (2013р., полотно, олія), який сьогодні експонується у виставковому залі.

 

„Надвечір’я” (2013р., полотно, олія) - саме так називається тематична картина Ольги Валер’янівни Карпенко (1976 р.н.) (м. Київ) із зображенням старої сільської хати і літньої жінки, котра сидить за двором край дороги в примарному очікуванні родичів з міста; самотнім оком блимає вуличний ліхтар. О. Карпенко – сучасна українська мисткиня – представниця неоімпресіонізму. Працює у жанрах портрету, пейзажу, тематичної картини. 1996-го року з відзнакою закінчила Дніпропетровське художнє училище ім. Є.В. Вучетича, з 1999-го року – член об’єднання молодих художників і мистецтвознавців „Київський союз художників”, 2002-го року закінчила НАОМА (факультет станкового живопису під керівництвом професора Олександра Лопухова), 2005-го року -  асистентуру-стажування НАОМА (під керівництвом професора Олександра Лопухова) та отримала диплом магістра, з 2006-го року працює старшим викладачем у Державній академії керіних кадрів культури і мистецтв (Інститут дизайну) та у Київському національному університеті технологій і дизайну, з 2008-го року – член НСХУ.

 

Складні історичні обставини, що випали на долю України, привели до нашого міста талановиту родину, яка сьогодні найбільш плідно і активно представляє мистецтво Канівщини, зокрема й поза межами професійної діяльності музейних інституцій. Саме завдяки  ініціативи й зусиль цієї родини у Каневі було засновано творчу спілку "Мистецька скарбничка", яка з успіхом діє вже півтора десятка років.

Мова йде про Галину Морозову і Марину Морозову (м. Канів).

До 1986 року родина проживала у місті Прип’ять, а після аварії на Чорнобильській АЕС переїхала до Канева.

Протягом всього життя Галина Володимирівна Морозова (1962 р.н.) активно займається творчістю; спершу опиралась на традиції народно-декоративного розпису, зокрема петриківського. Пізніше розвинулась, як живописець та іконописець. Художниця стала автором-розробником пам’ятного знаку на честь перебування Т.Г. Шевченка у с. Кебелерда, а також герба і прапора Канівського району. Галина Морозова постійно звітує перед спільнотою творчими здобутками. Вона – учасник численних виставкових проектів на території батьківщини та поза її межами. У стінах нашого музею відбулося дві персональних виставки заслуженого діяча мистецтв Галини Морозової. Сьогодні у виставковому залі представлено дві роботи, подаровані художницею: „Тече вода з-під явора...” (шовк, олія, техніка виконання – мастихін) та „Східці до Святині” (2012р., полотно, олія).

 

Марина Володимирівна Морозова (1967 р.н.) – автор численних живописних робіт, творів народно-декоративного мистецтва, а також голова творчої спілки „Мистецька скарбничка”. Вона доклала багато зусиль для формування, примноження і збереження унікального фонду спілки. Скульптор Володимир Толстопятов, теж спілчанин, влучно зазначив, що „мистецькі творчі спілки притаманні швидше містам обласного значення, аніж районним центрам”. Отже, те, що у Каневі протягом багатьох років діє мистецьке об’єднання – заслуга цілого гурту людей, зокрема, ентузіастів-засновників, місцевих урядників, співдружніх інституцій, наприклад, музеїв, та, звісно ж, художників, котрі готові й спроможні до соціального і творчого діалогу. Розширення художнього фонду, залучення нових імен, створення постійно діючої виставкової експозиції творів реально діючих авторів у реальному часі, -„сьогодні”, - ось до чого прагне голова спілки Марина Морозова.

Шевченківський національний заповідник грунтовно і протягом тривалого часу об’єднує навколо себе мистецькі сили, аби зібрати і примножити безцінну мистецьку спадщину, присвячену Шевченковому краю. У цьому напрямку дуже активно працюють виставкові зали і фондовий підрозділ музею, розробляються музейно-мистецькі програми, а також проводиться науково-дослідна робота. Тому співпраця з окремими авторами Канівщини, а також з місцевими творчими спілками, навчальними закладами  і гуртами – одна з важливих складових у цьому процесі.

Пізньої осені 2015 року на Тарасовій горі розпочала роботу виставка „На творчій ниві”, котра представила доробок цілого гурту канівських авторів, а також членів спілки. Сьогодні декотрі надбання з цієї виставки експонуються у вистаковому залі: Киценко Т.І. (м. Канів) „Дорога на Прохорівку” (2013р., картон, пастель), Морозова М.В. „Млини” (2015р., полотно, олія), Притула Сергій (м. Черкаси) „Кобзар” (2013р., полотно, акрил, вишивка хрестиком) – остання розміщена на колоні виставкового залу.

 

Влітку 2013 року на Тарасовій горі діяла персональна виставка живописних робіт заслуженого художника України, члена НСХУ, викладача НАОМА Анатолія Єгоровича Зорка (1956 р.н.) (м. Київ). У 1995 році А. Зорко закінчив асистентуру-стажування Української академії мистецтв (професор Т.М. Голембієвська). З 1992 року викладає живопис у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. 2004-го року художник став лауреатом мистецької премії „Київ” ім. С.Ф. Шишка.

 Анатолій Зорко – блискучий майстер пейзажу, який тонко відчуває натуру, мислить монументально, а роботу на пленері вважає абсолютно необхідною. В картинах, пейзажах і натюрмортах автора сконцентровано досвід багатьох поколінь живописців, проте художник створює свою власну стилістику.  Подарунком для музею став чудовий пейзаж „Рожева весна” (2008р., полотно, олія), який сьогодні бачимо у виставковому залі.

 

Пейзаж із весняною повінню „Лід пішов” (1987р., полотно, олія) – робота Анатолія Михайловича Блошенка (1938 р.н.) – художника-живописця і монументаліста. А. Блошенко народився у с. Калинове, нині Попаснянського району Луганської обл. (тепер - зона АТО). Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут (1970); викладачі: А. Константинопольський та В. Ненадо. Від 1971р. працює на полтавському художньо-промисловму комбінаті. А. Блошенко – учасник всеукраїнських  (1981, 1990), а також зарубіжних (Польща, 1979, Болгарія, 1980) виставок. Роботи виконано переважно в реалістичній манері. Твори: живопис – «До наступного літа» (1988), «Пробудження» (триптих, 1990), «Рух», «Пам’яті В. Стуса» (обидва – 1992), «Після дощу» (1994), «Кожному своє» (1998–2002); монументальні панно - «Віночок» (колгосп ім. М. Горького, Решетилівський район Полтавської обл.; 1986); «Нафта», «Мінерали», «Енергія» (Полтавський нафтогеологорозвідувальний технікум, 1990–92).

 

Влітку 2014-го року продовжилася наша багаторічна співпраця з членом національної спілки художників України, відповідальним секретарем Черкаської організації НСХУ, професором, викладачем кафедри образотворчого мистецтва ЧНУ ім. Б. Хмельницького художником Іваном Васильовичем Фізером (1953 р.н.). Третя за ліком виставка у музеї Тараса Шевченка мала ліричну назву „Мелодія отчого краю”, і була присвячена рідному Закарпаттю. Іван Фізер - художник багатогранний, успішно працює у графіці, живопису, скульптурі, монументально-декоративному мистецтві. Тематика його робіт охоплює народні звичаї і вірування далекого минулого, бурхливе сьогодення, біблійні сюжети, шевченківську тематику, відтворює образи сучасників і доповнює їх.

З нагоди проведення виставки автор здійснив щедрий дар – авторський повтор великоформатного авкарельного твору „Думи мої, думи...”(2011р., папір, акварель), який сьогодні експонується на виставці. 

 Таким чином, у фондовій колекції музею є і скульптура, і живопис, і графіка Майстра, адже попередніми роками митець подарував скульптуру „Повернення” (1990р., шамот, солі), та дві картини - „Вид на канівські гори з лівого берега Дніпра” (2006, полотно, олія), „Дві тополі. Пилипенкова гора” (2006, полотно, олія).

 

2015-го року під назвою „Світе тихий, краю милий...” з успіхом відбулася персональна виставка живопису і графіки колоритної української художниці, старшого викладача кафедри живопису та композиції НАОМА Марини Петрівни Соченко (1963 р.н.) (м. Київ). У виставковому залі були представлені: шевченківська тематика, героїчний драматизм Майдану і Сходу України, жертовність, напруження духу і волі українців, мудрість народного життя на селі, філософія народної пісні, глибинний зв’язок авторської літератури, архітектури і мистецтва  з культурою та історією рідної землі, мальовничі краєвиди і натюрморти, сповнені гармонії, краси і життєдайної енергії. М. Соченко – активна учасниця і художник-хронограф подій на Майдані, мисткиня-патріотка, яка  портретує драматичну історію України через образи її захисників. Саме тому більшу частину виставкової експозиції зайняли живописні і графічні хроніки героїчно-драматичних подій Майдану, а також портрети його учасників та героїв-вояків зі Сходу.

Відкриття виставки мало розширений формат спершу відбулася урочиста частина у виставковому залі, присвячена власне творчому звіту пані Марини;  потім, у конференц-залі музею відбулася авторська презентація відомого письменника, видавця, суспільного і політичного діяча Володимира Шовкошитного. З цієї виставки у фондах музею Тараса Шевченка залишилася чудова робота пані Марини - „Портрет Василя Кричевського”(2013р., мішана техніка). Прикметно, що кількома роками раніше, прямо з пленеру коло могили Тараса Шевченка 10.03.2014, на прохання працівників музею, художниця подарувала щойно виконаний, свіжий твір „Тарасова гора. Могила Тараса Шевченка. 10 березня 2014р.”(10.03.2014р., полотно, олія). Обидві роботи представлені на виставці.

 

Давня творча співпраця об’єднує Шевченківський національний заповідник та львівських митців. У 2016 році  науковці музею Тараса Шевченка та родина Шаленків зі Львова організувала виставку мистецьких творів члена НСХУ України, кавалера ордена Святого Архистратига Михаїла, живописця, графіка, вітражиста Валерія Семеновича Шаленка (1947 р.н.) «Навколо Тараса».  Над втіленням мистецького проекту майстер почав працювати у 2014 році, присвятивши цю серію Шевченківському ювілею – 200-літтю від дня народження Тараса Шевченка. Основною метою створення серії картин була спроба «наблизитись до Шевченка, дати відчути нинішньому поколінню актуальність його Слова сьогодні через осмислення поетового листування та спогадів сучасників». Дві роботи з серії «Кавказ» [Шевченко та Нігоян]:   «… І вам слава, сині гори, Кригою окуті. І вам, лицарі великі, Богом не забуті. Борітеся-поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!... та «Останній крок»: «… Ох! Та у неділеньку зеленую Троєцькую, брате Тарасе, та приходь, приходь та у Троєцькую неділеньку  зеленую, та приходь. Ах!...Ох! Ой та тоді,брате Тарасе, Весь світ та буде тебе вітати, брате Тарасе Тоді та приходь!...». Фрагмент тужіння Якилини над гробом Тараса Шевченка.

 

Інформація про твори, котрі розміщені

на колонах виставкового залу, та їх авторів

 

Цікавою особливістю музейних предметів є те, що вони містять у собі таємниці і загадки, котрі нам, музейникам, з часом слід розкрити. Про деякі роботи, що потрапили до наших фондів, поки що є надто мало відомостей. Мова йде про „Портрет Т.Г. Шевченка” (1997р., полотно, олія) руки Невідомого художника, який також потрапив до нашої колекції.  Поки що орієнтуємося лише на підпис автора і дату у правому нижньому куті полотна: „О. Зерній, 1907р. „Отже, цей твір ще потребує досліджень.

 

Чернов Денис, художник-графік. Народився у  м. Самбір Львівської області (1978). Навчався у Харківському художньому училищі та у Харківській державній академії дизайну і мистецтва. Учасник всеукраїнських та міжнародних виставок (більше 90). У творчості перевагу надає олівцевому малюнку. З 2008 року член НСХУ. Нині художник живе і працює у м. Рязань (Російська Федерація), викладає у Рязанському художньому училищі предмет «Пластична анатомія».

У 2004 році написав олівцевий портрет Тараса Шевченка, який подарувала у фондову колекцію ШНЗ  голова благодійного Фонду «Дар» Валентина Подгорна. Портрет Тараса Шевченка  (2004) експонується на виставці.

 

Серед нащадків Шевченкового поду по лінії братів і сестер є знані представники української національної художньої справи. Один із них - внучатий небіж Кобзаря по лінії сестри Катерини – Фотій Степанович Красицький (1873 – 1944). Маючи природні здібності до малювання і родинний зв’язок з Т. Г. Шевченком, спершу його було зараховано учнем Київської школи малювання М. І. Мурашка. Кошти на навчання він одержував від українського композитора Миколи Лисенка. Подальше навчання проходило в Одеській рисувальній школі, а з 1894 по 1901рік - у Петербурзькій Академії мистецтв, яку Ф. Красицький закінчив по майстерні професора І. Ю. Рєпіна. У цих навчальних закладах формувалися основи реалістичного світогляду митця. Своїми безпосередніми вчителями Красицький вважав послідовно: М. Мурашка, М. Пимоненка, О. Попова, К. Костанді та І. Рєпіна. Вже в ранніх малюнках Ф. Красицький звертається до селянської тематики, яка згодом стає визначальною у його творчості, свій творчий шлях він починав, як майстер жанрової картини. Колорит його творів завжди стриманий і скромний, нічого завченого і надуманого, - просто, як життя. На межу ХІХ – поч. ХХ ст. припадає робота над галереєю портретів видатних діячів української культури: І. Франка, Лесі Українки, М. Старицького. У 1905—1907 роки художник плідно працює над Шевченкіаною. Портрети Кобзаря, створені Красицьким, по праву стоять поряд з роботами І. Крамського та  І. Рєпіна. До образу Шевченка художник закономірно звернувся ще на початку своєї творчості, адже формувався під впливом світогляду і творчості свого великого діда. Наприкінці 1906-го року написаний Красицьким портрет Шевченка було видруковано масовим тиражем. У колекції музею є кілька Шевченкових портретів - літографій і фототипій, а також кольорова робота Ф. Красицького в музейній експозиції „Портрет Т.Г. Шевченка” (1939р., папір, акварель). На виставці експонується новий у нашій колекції портрет роботи Ф. Красицького „Шевченко” (1910р., папір, фототипія).

Влітку 2013 року у виставковому залі музею на Тарасовій горі діяла виставка творів праправнука Т.Г. Шевченка у четвертому поколінні по брату Микиті - художника Миколи Лихошви (1934 р.н.), яка мала назву „Любіть Україну свою”.  

З цієї виставки до нашої художньої збірки потрапила робота „Село Моринці, хата, в якій народився Т.Г. Шевченко” (2011р., картон, олія). Сьогодні цей твір знаходиться в експозиції музею.

М.Лихошва народився в селі Гнилець-Моринці, що  на Звенигородщині. Мати художника – Оляна Давидівна Лихошва – правнучка Т.Г. Шевченка по лінії його рідного брата Микити. М.П. Лихошва закінчив Київський художній інститут (тепер НАОМА). Викладачі: К.Д. Трохименко, О.І. Сиротенко, О.Д. Басанець, Л.І. Вітковський, В.Г. Виродова-Готьє. Живописець, член НСХУ. Входить до творчої групи „Рось”. Художник працює в різних жанрах портретному, пейзажному, побутовому, але домінуючою темою є образ України, що наповнений духом вічності, невмирущості народу. Чільне місце у творчому доробку художника займає Шевченківська тематика, серія робіт живопису і графіки „Земля, яку сходив Тарас малими босими ногами..., наприклад, такі роботи, як „Вітряк по дорозі в Будище – Моринці”, „Моринці. Хата, в якій народився Тарас Шевченко”, „Село Хлипнівка”, „Пединівські кручі”, „Обрії селища Вільшана”. У своїй твочості М.П. Лихошва продовжує кращі традиції українського живопису першої половини ХХ століття, зокрема, набутки всесвітньо відомих митців О. Мурашка, М. Пимоненка, С. Васильківського.

І Фотій Красицький, і Микола Лихошва – знані педагоги-художники – кожний для свого часу. На поч. ХХст. Ф. Красицький викладав малювання в середніх учбових закладах Києва, пізніше - у Миргородському художньо-керамічному технікумі, а з 1927-о року — у Київському художньому інституті; йому належить кілька наукових праць з питань викладання образотворчого мистецтва.

М. Лихошва протягом тривалого часу - старший викладач кафедри живопису в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, відмінник освіти України.

 

Співпрацюємо з представниками видатних родин, причетних до вагомих етапів творення української культури. Восени 2012 року до 125-річного ювілею від дня народження М.А. Скорульського (1887-1950) - українського композитора-класика, піаніста, диригента, педагога, музично-громадського діяча, заслуженого діяча мистецтва України (1947), кандидата мистецтвознавства (1939), професора (1949), в музеї відбулася перша для нашого закладу сценографічна виставка „Образи „Лісової пісні” в ескізах О. Хвостенка-Хвостова та А. Волненка до балету М. Скорульського (з приватної збірки родини Скорульських). У 1936-му році композитор написав клавір балету „Лісова пісня”, який з часом, тяжко долаючи терни радянської ідеологічної цензури, став вершиною української хореографії ХХ століття. Нащадок роду композитора Роксана Микитівна  Скорульська  подарувала Шевченківському музею ескіз О.В. Хвостенка-Хвостова до опери М. Вериківського „Наймичка” (постановка  Київського театру опери та балету ім. Т. Шевченка в евакуації в Іркутську. Театральний сезон 1943-1944 років. Папір, акварель).

 

Значною подією стала виставка творів відомого майстра книжкової ілюстрації другої половини ХХ – початку ХХІ ст., одного з кращих рисувальників у сучасному українському мистецтві, Заслуженого діяча мистетцв, Анатолія Дмитровича Базилевича (1926-2005). Художник створив численні цикли малюнків до творів Т. Шевченка, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Марка Вовчка, Я. Гашека, М. Шолохова та ін.; ілюстрував книги для дітей, розкриваючи перед ними світ казок О. Пушкіна. Г. -К. Андерсена, Ш. Перро, братів Грімм, І. Фанка, „Співомовок” С. Руданського, українських народних казок і казок народів світу.

У червні-липні 2013 р. на вистакових площах були представлені легендарні графічні ілюстрації до книжкових видань, зокрема до „Енеїди” І. Котляревського. (К., вид-во „Дніпро”, 1969).

Син художника, О.А. Базилевич передав до музейної колекції портрет Т. Шевченка (папір, гуаш), ескіз оформлення обкладинки „Кобзаря” Т.Г. Шевченка, та деякі інші твори.

 

За матеріалами

Інтернетмережі,

друкованих видань;                                                                       Тетяна Матлах

 власна інформація.                                                                       Тетяна Чулкова

 

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова