«Уже й гуляю по цім Аралу і пишу…»

 n529-2

Карта Аральського моря, складена за підсумками експедиції О. І. Бутакова


n529-1

О. Бутаков, Т. Шевченко, О. Макшеєв — учасники Аральської експедиції

 

n529-3

Шевченківський розділ експозиції Краєзнавчого музею. м. Аральськ

 

n529-4

Шевченкове слово  — у культурній спадщині Казахстану

 

n529-5

Вид на сучасне селище Раїм і Раїмське озеро

 

n529-6

Місце колишньої Раімської фортеці на вершині пагорбу


n529-7

Вид на сучасну ріку Сирдар’я з вершини Раїмського пагорба


n529-8

Пам’ятний знак на честь Шевченка на вершині Раїмського пагорба

 

n529-9

У підніжжі Раїмського пагорба, старе русло Сирдар’ї  і місце колишнього пристані

 

n529-10

Сьогодні на місці Аральського  моря — пустеля

 

n529-11

Пам’ятний знак про перебування Шевченка на Косаралі (місце колишнього острова)

 

170 років тому, 31 жовтня 1849 року завершилася відома наукова Аральська експедиція, завданням якої було виконання топографічних зйомок і вимірів глибин для подальшого складання карт, збір відомостей про природні ресурси, умови та можливості організації судноплавства. Експедицію очолив капітан-лейтенант Олексій Іванович Бутаков — досвідчений морський офіцер, вчений-географ, мандрівник. Як відомо у складі експедиції перебував поет і художник Тарас Шевченко, який виконав під час експедиції значну кількість малюнків, що відобразили особливості моря й берегової лінії, культуру і побут казахів.

Шевченко проходив військову службу в Орській фортеці. За свої суспільно-політичні погляди, найвищим указом йому було заборонено «брати в руки перо й олівець». Але О. Бутаков особисто виклопотав перед керівництвом дозвіл на включення Шевченка до складу учасників експедиції, оскільки для наукових цілей було необхідно з максимальною точністю відобразити навколишні краєвиди.

Експедиція почалася 11 травня 1848 року, коли споряджений караван з більш як 1,5 тисячі возів і декількох сотень осіб відправився з Орської фортеці до фортеці Раїмської, яка незадовго до цієї події була заснована в гирлі річки Сирдар'я. 19 червня караван досяг своєї мети, пройшовши по степу і напівпустелі майже 750 км. Шевченко нарівні з усіма учасниками стійко переніс увесь тягар виснажливого походу, пройшовши цей шлях пішки (караван зробив більше як 30-денний перехід). Уже в дорозі Шевченко почав робити перші малюнки — «Джангис-агач», «Укріплення Іргиз-кала», «Пожежа в степу», «Дустанова могила», «Днювання експедиційного табору в степу» та ін. Тоді ж у нього народжується задум написати, напевно, самий відомий вірш аральського періоду «У Бога за дверима лежала сокира», який остаточно закінчений вже в Раїмі. У його основі — враження поета від зустрічі в степу з самотнім деревом, що його казахи шанували як святиню.

Під час переходу з Орської фортеці до берегів моря експедиція транспортувала в розібраному вигляді два кораблі — «Костянтин» та «Микола». На Раїмському причалі ще майже п'ять тижнів тривала підготовка до плавання і, нарешті, 25 липня 1848 р. шхуни були спущені на воду, а через два дні досягли острова Косарал і 30 липня «Костянтин» вийшов в море — так почалася морська частина експедиції. У цілому за весь час походу Шевченко прожив у Раїмі кілька місяців з перервами, але це місце все ж відіграло значну роль в його творчості. Тут було написано чимало віршів, створено кілька малюнків, що назавжди зберегли в історії зовнішній вигляд та околиці невеликого форту.

Два місяці тривали дослідження — зйомка і проміри глибин біля різних берегів. Було відкрито і описано групу островів. Шевченко пише акварелі з видами більшості з них — «Острів Куг-Арал», «Мис Бай-Губек», «Крутий берег Аральського моря», «Берег острова Миколая» та інші. Наприкінці вересня команда повернулася на острів Косарал, де з жовтня 1848 року почалася тривала зимівля. На острові був влаштований невеликий форт (приблизно на 50 осіб), розміщувалася база для експедиції і рибальська ватага. Тарас Шевченко провів на Косаралі осінь і зиму, з вересня 1848 року до кінця січня 1849 року. На зимівлі, в Раїмі і на Косаралі, Шевченко працював над акварелями, присвяченими повсякденному життю і побуту місцевого населення — казахам-кочівникам. Можливість особисто познайомитися з ними викликала щирий інтерес у художника. Так з'явилися виразні акварелі «Казахи біля вогню», «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казахи в юрті», «Казахська стоянка на Кос-Аралі», «Казах на коні» та інші. Саме на Косаралі було створено значну частину малюнків, написано понад 70 віршів, що дозволило відомому шевченкознавцю Леоніду Большакову вважати, що «Косарал став справжньою творчою майстернею художника».

Після семимісячної зимівлі, з початку травня і до кінця вересня 1849 року проходило друге плавання по Аральському морю. У цей період Шевченко продовжує працювати за завданням експедиції, створюючи, в основному, малюнки на географічну тему — «Острів Чікіта-Арал», «Острів Чекан-Арал», «Півострів Бусай», «Кизил-Булак» та ін.

10 жовтня експедиція залишила Раїм і вирушила у зворотній шлях. Завершилася Аральська експедиція 31 жовтня 1849 року поверненням до Орської фортеці, а потім і до Оренбурга. Шевченку за особистим проханням О. Бутакова було дозволено тимчасово оселитися «для остаточних робіт по опису Аральського моря». Тут художнику вдалося завершити чималу частину ескізів і замальовок, які були розпочаті в степових похідних умовах та скласти альбом краєвидів Аральського моря. Капітан О. Бутаков навіть клопотався про присвоєння Шевченку звання унтер-офіцера за заслуги під час експедиції, але безуспішно.

Усього в «аральский цикл» Шевченка входить понад 170 малюнків, які дослідники поділяють на кілька груп відповідно до періодів і умов їх створення. Малюнки можна умовно поділити на дві великі тематичні групи — географічні та історико-етнографічні. Відносно останніх інтерес Шевченка був звернений до святих місць і древніх поховань («Джангис-агач», «Дустанова могила», «Укріплення Раїм», «Могила Мула-Доса-Мал на півострові Куланди», «Ак-Джулпас») та до повсякденного життя казахів (більше 20 малюнків).

Роботи Шевченка виконано з фотографічною точністю, тому вони мають не тільки художньо-естетичне, а й наукове значення як унікальні, неповторні пам'ятники Аральського моря, більша частина яких вже, на жаль, зникла. Малюнки зафіксували не тільки види моря, його берегові лінії, острови і півострови, гирло Сирдар'ї, але також портрети і побут учасників експедиції, життя місцевого населення.

Багато дослідників творчості Шевченка відзначають, що його художня техніка аральського періоду набула нових рис, майстерність малюнка удосконалилася. Особливу увагу Шевченко приділяв композиції, масштабу і деталям, що було дуже важливо для вирішення наукових завдань експедиції, адже було необхідно якомога точніше показати лінію берега, його структуру, гірські породи, характер заток, місця стоянок та інші географічні і навіть геологічні особливості. Але надзвичайно захоплюючим у Шевченка виходило аральське небо, яке ставало окремим об'єктом для спостережень, передавалося у різних кольорах, у динаміці, створюючи особливо глибокі образи, враження і настрої.

Деякі акварелі виконано в класичній академічній манері и по праву займають гідне місце в історії світового живопису. Художник дивився на навколишні ландшафти неначе відсторонено, намагаючись фіксувати усе побачене неупереджено, звідси високий рівень реалізму. У похідних умовах Шевченко не мав необхідних технічних засобів, тому зосереджувався не на ефектних прийомах передачі, а на максимальній точності, чіткості, досконалості форм и гармонії побаченого. Особливо високу майстерність він проявив у передачі об’єктів природи — води, гір, скель, рослин, тварин, як у виконанні олівцем, так і в кольорі акварельними фарбами.

Арал зайняв важливе місце у житті Шевченка. Згадки про похід нерідко зустрічаються в листах майстра до різних респондентів. Наприклад, княжні В. Рєпніній: «Багато є цікавого в киргизькому степу і в Аральському морі... Літо проходило в морі, зима в степу, в занесеній снігом джеломейці схожій на курінь, де я, бідний художник, малював киргизів ...» (14 листопада 1849 р.); поетові В. Жуковському: «Був я за службовим обов'язком в киргизькому степу і на Аральському морі, при описовій експедиції, два літа, бачив багато оригінального, ще ніде не баченого...» (січень 1850 р.). Також свої спогади про Аральську експедицію, а особливо докладний опис Раїмської фортеці Шевченко використав у повісті «Близнюки», що була написана пізніше, у 1855 р., вже у період його перебування на Мангишлаці.

За результатами експедиції О. Бутаковим у 1850 році було складено першу карту і навігаційно-гідрографічний опис, а з 1853 року вже організовано судноплавство, почалося системне вивчення геології, флори і фауни далекого регіону. Тарас Шевченко став першим художником, який передав унікальність Аральського моря і розповів про народ, який живе на його берегах.

n529-12

Сучасне Мале Аральське море

n529-13

«Корабель пустелі» у сучасному Приараллі

Тексті фото — Денис Чернієнко

місто Нур-Султан, Казахстан

Переклад українською мовою — Світлана Брижицька

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


Останні статті

Щиро дякуємо нашим дарувальникам!

Додано: 28.11.2019, 15:35

Конференція до 80-річчя Заповідника

Додано: 28.11.2019, 15:15

Всеукраїнська науково-практична конференція «Шевченківський заповідник у Каневі: передумови становлення, традиції, шляхи розвитку» Далі ...

Зустріч з Катериною Калініченко

Додано: 28.11.2019, 14:29

12 листопада працівники Шевченківського національного заповідника були запрошені на творчу зустріч Далі ...
При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова