«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії…»

n553-1

180 років тому, 26 квітня 1840 року, вийшло  у світ перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, книги, яка стала національною Біблією України. Ця подія стала переломною віхою не лише у житті поета, але і в житті всього українського народу. «Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – так сказав про збірку Іван Франко. Після появи  цього видання і самого Тараса Шевченка почали називати Кобзарем (кобзарі - народні співці, які зберігали і передавали наступним поколінням найважливіші знання про минуле і світогляд їхніх предків і закликали народ на боротьбу проти його поневолювачів).

 Роздуми Тараса Шевченка про долю українського народу лягли на папері поетичними рядками. Писав мовою, яку чув з вуст матері. Якою розмовляв його рідний народ. Навіяні українськими думами і піснями, ці поезії були про героїчну історію України, боротьбу козацтва проти її поневолювачів, а також про важку людську долю, зокрема долю жінки-матері. Про свої перші літературні вправи він напише в автобіографії: «…они начались в том же Летнем Саду, в светлые безлунные ночи… Из первых, слабых моих опытов, написанных в Летнем Саду, напечатана только одна баллада «Причинна».

На допиті у справі Кирило-Мефодіївського товариства в ІІІ відділі 21 квітня 1847 р. Шевченко заявив: «Стихи я любил с детства и начал писать в 1837 г.». Сам поет згодом скаже (запис у щоденнику 1 липня 1857 р.): «Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучить ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы, и которые несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю».

Про  історію видання першого «Кобзаря» згадок самого Шевченка не лишилось. Протягом тривалого часу чи не єдиним джерелом відомостей про це були спогади Петра Івановича Мартоса, коштом якого видано книжку. Саме він першим оглянув поетичний доробок Т. Шевченка і запропонував видати окремою книжкою, на що автор погодився не одразу. Пізніше П. Мартос згадував: «Багато праці коштувало мені умовити Шевченка; нарешті він згодився, і я в 1840 р. надрукував «Кобзаря». До видання входила єдина ілюстрація – офорт за малюнком художника Василя Штернберга на фронтиспісі: сліпий кобзар з хлопчиком-поводирем. 18 квітня 1840 року цензор Петро Олександрович Корсаков підписав дозвіл на випуск збірки. Друкувався «Кобзар» у друкарні Є. Ф. Фішера,  вийшов тиражем 1000 примірників і коштував один карбованець сріблом. На синього кольору обкладинці зазначалося: «Іздание П. М-са».

Вдале упорядкування текстів, чіткий шрифт, добротний папір, офорт, що втілював загальний настрій збірки, робили видання привабливим, засвідчуючи вишуканий смак редактора Євгена  Гребінки. Характерною особливістю першого «Кобзаря» було те, що майже всі твори мали присвяти (у пізніших виданнях  автор їх зняв).

До «Кобзаря» 1840 року увійшло всього вісім творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основяненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Перша книжечка Шевченка вийшла в світ майже в день других роковин його викупу з кріпацтва. Це була чи не найсвітліша, найрадісніша доба життя поета, ті «незабвенные, золотые дни», дні навчання в Академії мистецтв, про які  він згодом не раз згадуватиме в щоденнику, яким присвятить автобіографічну повість «Художник».

«Поява «Кобзаря», - згадував Афанасьєв-Чужбинський, - миттю розвіяла апатію й викликала любов до рідного слова, вигнаного з ужитку…». Українську мову в той час називали «малороссийским наречием», «мужичою» мовою. І лише геніальність, талант Тараса Шевченка піднесли українську мову і літературу на такий рівень, що ніхто уже не міг заперечити, що вони не існують. Колишній кріпак став основоположником  української літературної мови, поставив її на один рівень із найрозвиненішими європейськими мовами.

Розійшовся «Кобзар» швидко. Оголошення в двох номерах газети «Северная пчела» були єдиними друкованими повідомленнями про продаж книжки. Потреби в нових оголошеннях не було: у книгарів видання не залежалося. Коли в травні 1842 року харківський учитель П. Корольов    звернувся до Шевченка з проханням надіслати «Кобзар», поет відповів йому: «Прийми не гніваючись «Гайдамаки», а на «Кобзаря» вибач. Нема ні одного. Як надрюкую вдруге, то пришлю не один екземпляр».  

Позитивно відгукнулися на появу «Кобзаря» журнали «Отечественные записки»,  «Современник», «Литературная газета».

Про «Кобзар» заговорили у Петербурзі, в Україні, на далеких окраїнах Російської імперії. «Кобзар» читали освічені й малограмотні, він поширювався в рукописних списках. Твори вивчали напам’ять, вони ставали народними українськими піснями. «Кобзар» 1840 року став раритетом ще за життя Шевченка, а після арешту поета в 1847 році його заборонили.

На сьогодні відомі лише кілька примірників цього видання.

 Бойко Світлана

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


Останні статті

Образ і слово Кобзаря у вишивці

Додано: 9.08.2020, 13:01

До 95-річчя створення Історико-культурного заповідника біля могили Тараса Шевченка

Додано: 9.08.2020, 12:32

Готуємося до Восьмих Міжнародних Шевченкіських читань

Додано: 4.08.2020, 11:35

У зв'язку з небезпекою пандемії Восьмі Міжнародні Шевченківські читання проводитимуться у заочному форматі Далі ...
При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова