Вічна пам'ять

n574-1

Сьогодні, 21 липня 2020 року, перестало битися серце Мар’яна Володимировича Піняка – довголітнього хранителя Меморіалу Тараса Шевченка, генерального директора Шевченківського національного заповідника (2005-2010, 2015-2020 роки).

Передчасно відійшов у вічність наш колега, який багато років був вірним охоронцем національної Святині. Народжений у патріотичній українській родині 21 травня 1958 року у м. Болехів, на Івано-Франківщині, він здобув фах майстра декоративного мистецтва у м. Косів та журналіста в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова. Та з 1984 року, вкорінений долею у Каневі, він одразу глибоко відчув позитивну енергетику та особливість цього місця, в якому за понад три десятиліття здобув щиру повагу співгромадян та авторитет колег і численних гостей Шевченкового краю. Тут йому випала висока честь відстоювати національні інтереси і традиції збереження української Святині. Тонко відчуваючи місію хранителя Шевченківського Меморіалу, Мар’ян Володимирович послідовно відстоював позицію Заповідника щодо недопущення спотворення мистецького образу музею Тараса Шевченка, переймався відродженням козацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці, охороною видноколів Тарасової Гори від промислової забудови, завжди дбав про розвиток міста і Заповідника.

Земний шлях Мар’яна Піняка обірвався несподівано і до болю рано. Доля розпорядилася так, щоб місце його останнього спочинку було неподалік духовної вершини українського народу – Тарасової Гори, на старовинному козацькому цвинтарі в урочищі Монастирок, поряд із тими, хто, як і він, гідно звершували свою місію хранителя Шевченківського Меморіалу. І завжди до місця його останнього спочинку буде долинати мелодія безсмертного «Заповіту».

Схиляємо голови у невимовній скорботі. Висловлюємо співчуття рідним і близьким, усім, хто знав і любив незабутнього Мар’яна Володимировича.

Вічна і світла пам'ять, дорогий колего!

Шевченківський національний заповідник 

 

МАР'ЯНУ ПІНЯКУ на останню дорогу...


Відлітає душа в небеса,

Не нажившись у Канівські краї.

На траві не така там роса,

То буває в земному лиш РАЇ.


Душа мчить у незвідану даль,

Не наслухавшись тут соловейка,

 А душа, що дзвінкий кришталь!

Жив терпляче і жив дуже стійко. 


І ось... відлітає душа у засвіт,

Не напившись Земного кохання,

Не ввібравши увесь земний цвіт,

Не здійснивши усі сподівання.


Відлітає душа за світи,

Лишивши дружину, доньок дивних.

Стань їм зіркою, ясно світи

Рідним шастя-дорогу єдину.


Розділяєм з близькими той жаль, 

Що і наші серця так стискає,

Бо пішов у ту незвідану даль,

Путі звідки назад не буває.


А як же любив він ось це життя!!!

Гору Чернечу, слово Тараса,

Та... відлітає душа в небуття

Не доживши, так рано, дочасно... 


Світлим поглядом у мудрих очах

Розмовлятиме він із Тарасом.

Тепер їхні душі у небесах

В молитві за волю будуть разом.


Всі, хто селиться в інших світах,

В пам'яті завжди будуть з нами.

Навіть, як ми у буденних днях

Будем життям торувати далі.


Пам'ятаємо щиро тебе,

Пісню життя творчу і лелечу 

Шлем вітання в небо голубе

Спогадом печалю щодень, щовечір.


Полтава. 

Катерина Калініченко.

(Від вишивальниць проекту "Образ і слово Кобзаря у вишивці")

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


Останні статті

Відійшла у вічність прекрасна людина

Додано: 27.10.2020, 17:00

Олена Пчілка

Додано: 6.10.2020, 10:02

4 жовтня виповнилось 90 років з дня смерті Ольги Петрівни Косач Далі ...

Зі святом, освітяни!

Додано: 2.10.2020, 16:14

День працівників освіти Далі ...
При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова