Олена Пчілка

4 жовтня виповнилось 90 років з дня смерті відомої української письменниці, фольклористки, публіцистки, перекладачки, драматурга, редакторки, видавця, етнографа, громадської і культурної діячки, члена-кореспондента Всеукраїнської академії наук (1925) Ольги Петрівни Косач, яка мала літературний псевдонім Олена Пчілка. Народилася вона 1849 року  у родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова у Гадячі (нині Полтавська область). Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. 1866 року закінчила приватний пансіон шляхетних дівчат у Києві. Великий вплив на формування особистості  майбутньої письменниці чинив її брат, відомий український вчений та громадський діяч Михайло Драгоманов. Після одруження з Петром Антоновичем Косачем 1868 року виїхала на Волинь у містечко Звягель, нині Новоград-Волинський, де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишиванок.

Творчий шлях Олена розпочала з перекладів українською мовою російської класики. 1876  року вийшла друком її книжка «Український орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва. Почала друкувати вірші і оповідання у журналі «Зоря» (Львів). Перша збірка поезій «Думки-мережанки вийшла друком 1886 року. У прозовій і драматургічній творчості письменниця не раз зверталася до постаті Тараса Шевченка. Також вона написала низку публіцистичних  і літературно-критичних  статей і спогадів. Національні  і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту. 

В 1906-1914 роках була редактором та видавцем журналу «Рідний край». Тут друкувалися Леся Українка, Агатангел Кримський, Олександр Олесь, Надія Кибальчич, Степан Васильченко. Значне місце у журналі Олена Пчілка приділяла  шевченківській тематиці. Друкувала поетичні й мистецькі твори Шевченка, матеріали різних авторів, присвячені поетові. Сповіщала про нові видання Шевченкових творів, відомості про його родичів. Вона була ініціатором і учасником численних (родинних і громадських) шевченківських днів, на яких традиційно виступала зі словом про поета. Прищепила любов і повагу до Кобзаря і своїм дітям. Неодноразово Олена Пчілка приїжджала на Тарасову гору у Каневі, щоб вклонитися могилі Великого українця. Разом з доньками Лесею (Українкою) та Ольгою тут була у червні 1891 року.  Із спогадів Ольги Косач-Кривинюк дізнаємося: «Маргарита Комарова, поїхавши того літа до когось у гості на Канівщину, одвезла в хату на могилі Шевченка того рушника, що вони вдвох з Лесею мережали-вишивали для цього. Як ми (мати, Леся і я) літом 1891 року були на могилі Шевченка, то бачили того рушника, як він висів на чільному місці в хаті». Сьогодні цей рушник експонується у музеї Тараса Шевченка у Каневі.

Шевченкові Олена Пчілка присвятила цілу низку поезій («До Кобзаря» (1907), «Пам’ятник Шевченкові» (1912), «На 50-ті роковини смерті Т. Шевченка» (1911) «На Шевченковій могилі» (1912), статей («46-ті роковини смерті Шевченка (1907), «Хата на могилі Шевченка» (1908), «Подоріж  на могилу Шевченка» (1909), «Покуття в хаті на Тарасовій горі» (1909),  в автобіографії залишила цінні спогади про зустріч із нареченою  Тараса Шевченка  - Ликерою Полусмак .

Коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, Ольга Петрівна також зазнала переслідувань. І лише смерть врятувала її від Соловецьких таборів.

Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч із чоловіком і донькою.