Дослідник українського козацтва

Дмитро Яворницький – український історик, археолог, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник українського козацтва. Народився 6 листопада 1855 року у селі Сонцівка Харківської губернії в родині дяка Івана Якимовича Яворницького. Навчався у  Харківському повітовому училищі, Харківській духовній семінарії, яку не закінчив. Вирішивши не продовжувати духовної кар’єри, вступив на історико-філологічний факультет  Харківського університету. Він ще з дитинства захопився історією козаків, коли батько шестирічному хлопчику читав «Тараса Бульбу» Гоголя. В університеті одразу визначився з темою дослідження: «Історія козацтва»;  їздив місцями  Запорозької Січі, збирав археологічні, архівні  матеріали, записував фольклор. Сьогодні добре відомі його історичні праці: «Дніпрові пороги: географічно-історичний нарис», «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків», «Історія запорозьких козаків», «До історії степової  України», «Із української старовини».  1881 року, закінчивши університет,  починає викладати історію в одній з гімназій Харкова. Але 1885 року Д. Яворницького за підозрою  в українофільстві було звільнено з роботи і йому довелося переїхати до Петербурга.

Талановитого вченого високо оцінили в столиці: він викладав  історію і літературу в Миколаївському сирітському інституті  благородних дівиць, другому кадетському корпусі, жіночій гімназії, театральному училищі.

В лютому 1886 року в Петербурзі шанувальники української поезії відзначали 25-річчя з дня смерті Тараса Шевченка. Тоді відбулося знайомство Д. Яворницького з художником І. Рєпіним. Їхня дружба тривала 45 років, до смерті митця. Геніальне полотно «Запорожці пишуть листа турецькому султану», написане художником, виконане за консультативної допомоги незрівнянного знавця побуту і звичаїв запорозьких козаків   Дмитра Яворницького. Він підбирав одяг і зброю, сам позував в образі козака-писаря.

 У Петербурзі царські органи влади продовжували переслідувати його за роботу по вивченню й пропаганді історії українського народу. Незважаючи на все це, вчений кожного літа виїжджав на Запоріжжя і проводив там археологічні розкопки. 1892 його відряджено для проведення археологічних розкопок до Туркестану, де  досліджував історію краю.  Укладає «Путівник по Середній Азії в археологічному та історичному відношенні».

З 1897 року власті дозволили Яворницькому жити в Москві, де він стає приват-доцентом Московського університету. 1902 року захистив у Казанському університеті магістерську дисертацію. Того ж  року отримує запрошення очолити щойно створений Катеринославський  історико-краєзнавчий музей ім.. О. Поля (тепер Дніпровський  національний історичний музей ім..  Дмитра Яворницького). Для музею, який став для вченого ніби рідним домом, Яворницький зробив дуже багато. Значну кількість експонатів директор придбав за власні кошти. Музей став одним з найбагатших в Україні. Всього Яворницькому вдалося зібрати понад 75 тисяч експонатів. Паралельно працює у  Інституті народної освіти  (очолює кафедру українознавства) у Катеринославі;  керує  Дніпрогесівською  археологічною експедицією. Символічною в житті невтомного вченого була його остання подорож човном дніпровськими порогами перед їх затопленням. Він розумів, що, знищуючи пороги, котрі кілька століть були символом волі й звитяги запорожців, влада намагається стерти в пам’яті народу навіть згадки про славне минуле України.

Яворницький з великою шанобою ставився до всього, що хоч якоюсь мірою стосувалося життя Тараса Шевченка, його творчості, його імені.

Цікавою й оригінальною була передмова Яворницького, написана 1886 року до нового видання Шевченкового «Кобзаря» й «Гайдамаків» з ілюстраціями відомого маляра і графіка О. Сластіона. У розвідці «Запорожці в поезії Т. Г. Шевченка» на великому конкретно-історичному матеріалі він показав глибину і бездоганність Шевченкових знань про минуле Запорожжя.

Д. Яворницький надавав великого значення святкуванню Шевченківських днів, які були не тільки явищем літературного, а й громадсько-політичного життя, був почесним головою спеціального ювілейного комітету, який став організатором шевченківських  свят у Катеринославі. Як активний член Катеринославської  «Просвіти», він виступав з лекціями, доповідями, статтями на Шевченкові роковини; історик досліджував  вплив особистості Тараса Шевченка і його творчості на відомих діячів культури («Рєпін про Т.Г. Шевченка», «Шевченко і Рєпін», «Моя перша зустріч з Л. Толстим»), присвятив поетові вірші «Поклик до Тараса Шевченка»,  «Т.Г. Шевченкові».

Яворницький був одним з перших некабінетних вчених. За життя йому довелося брати участь у розкопках сотень курганів, козацьких могил. Творчий доробок Д.І. Яворницького воістину  велетенський: він опублікував понад 200 праць, в тому числі 50 окремих книг.

Помер Дмитро Іванович 5 серпня 1940 року. Похований біля історичного музею, котрий носить його ім’я. До останніх днів вчений дотримувався свого життєвого кредо: «Працюй, працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись назад; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого ні нагороди, ні подяки; працюй, поки служать тобі руки і поки б’ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь свого народу і на користь своєї Батьківщини…»