Пам'ять загиблих – у спадок живим

 n596-6              n596-8

 

n596-1

 

 

n596-2

 

 

 

n596-4

 

 

 

n596-5

Війна – це завжди трагедія. Трагедія народу, людини, душі. У цьому короткому слові відчувається біль і страждання, розруха і голод, кров і сльози. Однією з найстрашніших і найскорботніших подій ХХ століття стала Друга світова війна.

31 січня ми відзначаємо 77 річницю визволення Канева від нацистів у Другій світовій війні. Для українців війна розпочалася 22 червня 1941 року і тривала до 28 жовтня 1944 року. У липні-серпні 1941 року на берегах Дніпра відбулась одна з найвидатніших битв початкового періоду війни – оборона Києва. По Канівській землі проходив лівий фланг оборонних рубежів столиці України, який обороняли дивізії 26-ї армії Південно-Західного фронту під командуванням генерала Ф.Я. Костенка. В цьому районі наступали фашистська перша танкова група генерала Клейста, дивізії 6-ї польової армії, а також авіація. Ціною великих втрат у живій силі і техніці ворогу вдалося відтіснити війська 26-ї армії до Канева. Ще з перших днів війни наше місто зазнало бомбових ударів фашистської авіації, які були націлені на важливий стратегічний об’єкт – канівський залізничний міст.

Для ліквідації Канівського плацдарму вороже командування виділило спеціальну групу дивізій зі свого резерву під командуванням генерала Віктора фон Шведлера. На цьому напрямку наступали свіжі, повністю укомплектовані дев’ять дивізій, у тому числі мотодивізії СС “Вікінг”. Ворог мав чітке завдання: відрізати 26-у армію від Дніпровських переправ, оточити її та знищити до 12 серпня. Сили були нерівні:  війська ворога нараховували 16 тис., а чисельність радянських військ не перевищувала 2 тисячі. Неоціненну допомогу бойовим підрозділам надавав бронепоїзд №56, який безперервно курсував вздовж лінії оборони. У критичні хвилини йому на виручку поспішали бронекатери, які з Дніпровських вод обороняли підходи до мосту. Безперервна кривава битва за Канівський плацдарм тривала з 13 до 16 серпня. Ворог ніс величезні втрати в живій силі і техніці, але ніщо не могло зупинити його на шляху до переправи. Тож частини Червоної армії спішно переправлялися на Лівий берег. Залізничний міст через Дніпро підірвали спеціалісти НКВС, чим на певний час зупинили фашистів.

15 серпня 1941 року нациські війська увійшли на безлюдні вулиці Канева. Близько 900 днів і ночей нацисти були господарями в місті, утверджуючи «новий порядок» – жорстокий окупаційний режим, метою якого було підкорення та колонізація України. Зруйнували і спалили споруди залізничної станції, деревообробного комбінату, електростанції, будівлі трьох шкіл, лікарні. Будинок музею Т.Г.Шевченка був обгороджений колючим дротом та перетворений на концтабір, де утримувалися військовополонені та цивільне населення. Нацисти пограбували цінні речі, знищили та пошкодили скульптури, спалили експозицію і книги. А невдовзі розпочалося насильницьке вивезення української молоді на роботи до Німеччини. Для кожного міста, району чи села встановлювалися плани що до поставки робочої сили. Понад дві з половиною сотні молодих канівців вивезли у німецький полон. А влітку 1943 року нацисти розстріляли в Берестовецькому Яру 1250 осіб. Це ті жителі міста, які підозрювались у зв’язках з партизанами та підпільниками.  Протягом окупаційного періоду на Канівщині діяло кілька партизанських загонів та підпільних груп, зокрема, загін «Баті» (командир К.К.Солодченко), «Рижого» (командир  В.К.Щедров), ім.Чапаєва (командир Ф.Д.Горєлов. На той час дії партизан активізувались і окупанти розправлялись без суду і слідства будь з ким, на кого впала підозра. Тіла вбитих було скинуто на дно

яру. Потім нацисти підірвали схили вибухівкою, засипавши землею  жертви.

Знівечена канівська земля волає порятунку. І визволення назріває. Готуючись до оборони влітку 1943 року, окупанти виселили з міста майже всіх жителів, заборонивши під страхом смерті, повертатися до своїх домівок. В районі Канева планувалося побудувати неприступні оборонні рубежі, що мали увійти до так званого Східного оборонного валу. Копали траншеї і земляні укріплення жителі Канева та навколишніх сіл. У приміщенні музею Тараса Шевченка було організовано концтабір, де утримували молодь, яка працювала на будівництві. На щастя, будівництво не було завершено.

Лінія фронту наближалась до дніпровських рубежів. 4 серпня 1943 року відбулась перша висадка радянського десанту на Канівській землі. Але через постійний обстріл ворожих зеніток, десант висадився невдало. Частина бійців загинула ще в повітрі, а інші висадились в районі сіл Курилівка, Синявка, Литвинець та на поля села Пилява. Десантники поповнювали ряди партизанських загонів. Битва за Канів стає суцільним подвигом.

Кровопролитні бої в районі висот Канівського Подніпров’я тривали з вересня 43-го по січень 1944 року. Загалом на території Канівщини було започатковано три плацдарми – Букринський, Канівський та Пекарівський. 22 вересня 1943 року воїни 3-ї танкової армії під командуванням маршала Рибалко першими переправилися через Дніпро північніше Канева і захопили село Зарубинці, започаткувавши Букринський плацдарм. В ніч з 24 на 25 вересня війська 47-ї армії генерала П.Жмаченка починають переправлятися через Дніпро в районі Канева. Першими форсує могутню ріку 748-й полк. Три дні його воїни під командуванням підполковника Луки Дудки вели безперервний бій. Особливо відзначилися воїни 206-ї стрілецької дивізії, які форсували Дніпро в районі між Каневом і Пекарями. Понад чотири місяці точилися жорстокі бої за Канів. І лише 31 січня 1944 року бійцями 206-ї стрілецької дивізії наше місто було визволене. 7 лютого 1944 року були визволені останні села Канівського району.

130 воїнів проявили мужність і відвагу у битві за Канів. Про події тих днів нагадують братські могили загиблих на канівській землі бійців (їх нараховується 78 одиниць) та пам’ятні знаки, встановлені як в Каневі, так і в селах Канівського району. Також значна частина вулиць нашого міста носить імена тих бійців та військових з’єднань, які форсували Дніпро в районі Канева. На місці кровопролитних боїв в 70-80-х роках минулого століття виросли нові масиви, які назвали на честь мужніх бійців – вулиця Героїв Дніпра та вулиця 206-ї дивізії.

Щороку 31 січня жителі міста Канева відзначають чергову річницю визволення міста від нацистів. До 77-ї річниці визволення Канева у бібліотечно-інформаційному відділі Шевченківського національного заповідника розгорнуто  книжково-ілюстративну виставку  «Пам'ять загиблих – у спадок живим». На виставці використано літературу бібліотечно-інформаційного відділу та відділу історико – краєзнавчих досліджень.

 

Валентина СЛИВА 

 бібліотекар I категорії

n596-3              n596-6
Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


Останні статті

Навчальна екскурсія у музеї

Додано: 24.02.2021, 18:53

Шевченківський національний заповідник відвідали слухачі спецкурсу «Основи музеєзнавства» Далі ...

Участь у тренінгу

Додано: 16.02.2021, 19:07

Відбувся тренінг з питань створення сучасної стратегії розвитку Шевченківського національного заповідника Далі ...

Її знали, любили і шанували від Соренто до Петербурга…

Додано: 16.02.2021, 18:35

У 2021 році виповнюється 130-років з дня смерті Варвари Миколаївни Рєпніної Далі ...
При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова