Невичерпна пам’ять спогадів

У кожного свій шлях колись кінчається

І майже кожному до ніг кладуть вінки.

Одні живуть, жили і забуваються.

А інші – пам’ять залишають назавжди

На їх могилах виростають квіти.

Бо тіло тлінне, а душа жива.

 

В науково-дослідному відділі «Народне декоративне мистецтво Канівщини» Шевченківського національного заповідника  відбувся вечір пам’яті «Невичерпна пам’ять спогадів» талановитого самодіяльного канівського художника Анатолія Левковича Корчаки.

Рік тому, 6 лютого 2014 року перестало битись його серце.

Зустріч присвячена світлій пам’яті людини, що віддала весь свій талант, всю свою любов, весь свій творчий потенціал і все своє життя людям.

Запалити свічку пам’яті запросили сина Анатолія Левковича і Тетяни Анатоліївни – Сергія Анатолійовича.

Його життя знаменне не круглою цифрою років, а його творчістю. Анатолій Левкович перейшов в інший світ, але його мистецтво – вічне. Художній світ створений Анатолієм Левковичем – це великий і щедрий дар рідній Україні, своєму народові. Ввійдемо ж у нього, в цей художній світ, придивимось і переконаємось – це свята правда.

Народився самодіяльний художник в 18 березня 1944 року в мальовничому селі Поташня, що на Канівщини, в сім’ї колгоспника.

Я гордий, що родився в селі,

Що виріс в пишнотах свого краю.

Мій стукіт серця – з диханням землі,

Мовби дитинства простір обіймаю…

Любов до творчості передалась йому від батьків - Левка Івановича та Галини Йосипівни. Мати вишивала, а батько різьбленням прикрашав будинки в рідному селі.

На згадку про батьків Валентина Москалець виконала пісню про матір.

Ще з дитинства хлопчик заприятелював з пензлем та фарбами. Малювати почав з 6-ти років. Спочатку малював олівцями. Справжньою радістю для хлопчика був той день, коли дядько подарував фарби. В своєму рідному селі закінчив восьмирічну школу. Продовжив навчання у вечірній школі м. Канева. За спогадами директора школи Коваленка Григорія Марковича Анатолій Левкович уже на той час допомагав учителям в оформленні наочного матеріалу.

На той час в с. Поташню з Росії приїхав Веніамін Чувілов, який навчався в художньому училищі ім. Строганова. Нині Московський художньо-промисловий інститут ім. Строганова. Став другом, вчителем і наставником для Анатолія Левковича. Навчав основ малювання.

А ще життя звело його з талановитим самодіяльним художником Степаном Кириченком. Який багато років працював художником на заводі «Магніт».

 З 1968 – 1969 рр. працював спочатку слюсарем, а потім художником в художньому цеху м. Черкас. В 1970 році переїхав в м. Канів. Працював в Дніпробуді художником-оформлювачем. Разом з ним працював самодіяльний художник Микола Петрович Жук. Їхні життєві дороги часто перепліталися.

Своїми спогадами ділився художник  Жук Микола Петрович.

В 1972 році Анатолій Корчака працював художником-оформлювачем Мартинівського цукрового заводу. А з 1973 року художник-декоратор Районного будинку культури. В ті часи при будинку культури діяв народний, музично-драматичний театр. Головний режисером якого був Іван Григорович Бонь. Анатолій Левкович оформлював декорації до кожної вистави. Ставились вистави за творчістю Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», Ч. Айтматова «Материнське поле», Лесі Українки «Лісова пісня», М. Гоголя «Ніч перед Різдвом» та інші сценічні твори. І в кожному художник прагнув знайти емоційне зерно, як найточніше висловити його образно-художньою мовою. З перших кроків сценографія художника тяжіла до народно-побутової. Звідси в ескізах декорацій і куточки Канівських сіл, лісів, долин, які легко впізнаються глядачами. Любов до рідного села,його людей, до високих поташнянських круч з одвічними задумливими лісами допомогла художнику і в створенні сценічного середовища «Кайдашекої сім’ї». А у виставі «Комуніст Федоренко» І. Боня за твором П. Жукова ми часто бачимо Таганчу, її околиці бо ж дія відбувалася тут і герой «Комуніст Федоренко» бореться за встановлення влади Рад саме на Канівській землі. Щоб сцена була переконливішою художник з етюдником за плечима обійшов село і довколишність. Потім вивчав старі фотографії, використовуючи їх для декорацій. Уточнювалися й шліфувалися ескізи. Великою творчою радістю художника була робота по оформленню вистав. В роботу художник укладав весь свій темперамент, розуміння краси. Художнику театру був величезний простір для пошуків, фантазії.

Мистецтво Анатолія Левковича надзвичайно цінив народний художник України, лауреат премії імені Тараса Шевченка Данило Георгійович Нарбут. Йому надзвичайно подобались декорації художника.

Своїми спогадами про спільну роботу  поділився Володимир Васильович Колот.     

В 1976 році працював художником в художній майстерні м. Канева. Художники Канева часто збиралися в майстерні Анатолія Корчаки. Ці дні вони називали «Святими четвергами». Там вони малювали. Спілкувалися. Навчалися один в одного. Мріяли створити спілку художників Канева.

Своїми спогадами поділився Петро Кирилович Заєць, з яким він працював в той період.

Певний період Анатолій Корчака працював художником-оформлювачем кінотеатру Канів. Про ті часи згадав Олександр Миколайович Гуленко, який на той час працював в кінотеатрі «Канів».

Згодом знову працював в художній майстерні, а з 1993 року – незмінний художник Районного будинку культури.В цей період в БК працювала Любов Іванівна Кучеренко, нині бібліотекар с. Курилівки, яка з повагою згадала про Анатолія Корчаку.

Талант художника був багатогранний: він не тільки малював а й складав вірші; сам навчися грати на бандурі. Дуже любив українську пісню. Особливо припали до душі «Цвіте терен» та «Місяць на небі».

Художній номер подарвали Овдієнко Лариса і Мар’яна Сторчоус .                   

Крім декорацій багато часу віддавав художник роботі оформлювача – писав стенди, плакати, оголошення. Брав участь у багатьох міських та обласних виставках. Працелюб, завжди був не відмовний. Багато раз працівники і нашого музею зверталися за допомогою до нього.

Гарні  слова про художника сказала колишній директор музею Народного-декоративного мистецтва. а нині працівник міського відділу культури Галина Миколаївна Заболотна.

Нині на виставці в музеї експонуються прекрасні роботи майстра – це пейзажі, натюрморти, портрети. Зрозуміло, що Анатолій Левкович умів помічати красу природи. Всі його роботи передають красу природи Канівщини. Багато робіт художник присвятив Шевченківській тематиці: «Тарасова світлиця», «На Тарасовій горі», «Могила Шевченка» та інші.

Роботи художника вражають багатством кольорів, почуттів, думок, неповторним поєднанням напівтонів, його пензль ніби увібрав у себе немеркнуче світло сонця.

Густими барвами земними

Він застеляв полотно,

І чим рясніш воно цвістиме,

Тим довше житиме воно.

Слова вдячності художнику висловила Любов Міненко. Член Національної спілки художників України, лауреат премії ім.. В. Стуса, викладач Канівського училища культури.

Все міг створити митець, бо любив, жив цим. Він любив сільські квіти: чорнобривці,айстри, майори, любив соняшники і пшеницю під вікнами скромної оселі.

Його життя – це ті картини,

Що ними радує людей,

Та вірить він,що недаремно

Здобув вогонь той  Прометей.

Анатолій Левкович був творчою людиною. Свою роботу подаровану Івану Боню на 50 – річчя він підписав такими словами:

«Ти не думай, що козацтво загинуло навіки.

Воно тільки задрімало і відпочило трішки.

А тепер ми всі козаки і пани не прості.

Хай на трьох одні штани,є в чім піти в гості.

50 – для козака – це його дитинство.

Його доля є така – менше 100 – це свинство.

І тому, ми буде мжить і горілку пити.

На талони не зважать і жінок любити.»

Свій вірш присвячений пам’яті художника прочитла канівська поетеса Яковенко Тамари Іванівни голова літературної спілки «Зорянка».

 Смерть художника сприйнялась як не справедлива, глибоко трагічна для канівців подія. Людина творчо обдарована, він згорів дочасно, упав на пів шляху полишивши нам золоті набутки свого мистецтва.

Вічна пам’ять Анатолію Корчаці, родині здоров’я і многая літа.

Нехай легкою буде українська земля, а пам’ять про нього між нами на віки вічні.

Про свого чоловіка згадувала дружина художника Тетяна Анатоліївна і сестра Віра Левківна.

Поминальний обряд зробив отець Володимир.

Н. Басиста

ст. науковий співробітник

Шевченківського національного заповідника

Фото: Ю. Кардаш

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


Останні статті

Письменник країни дитинства Всеволод Нестайко

Додано: 11.02.2020, 10:06

До 90-річчя з дня народження Далі ...

Вечір пам`яті Василя Симоненка

Додано: 21.01.2020, 10:44

17 січня відбувся вечір пам`яті Василя Симоненка Далі ...

Євгенії Горєвій 90 років

Додано: 9.01.2020, 11:13

6 січня виповнилося 90 років талановитій поетесі Далі ...
При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова