На Медового Спаса

Троянди від Степана Нехорошева

Традиційно 14 серпня, на Маковія, як і кожного року, працівники Шевченківського національного заповідника поклали до могили Тараса Шевченка троянди від вчителя, етнолога,  фольклориста, краєзнавця С. С. Нехорошева (1897–1988). А зародилася така традиція Тарасової гори на побажання самого Степана Степановича, яке передала Зінаїда Панасівна Тарахан-Береза – провідний науковий співробітник заповідника. Саме вона залучила до наукового архіву заповідника безцінний пласт народної пам’яті – рукописи краєзнавця, в яких зафіксовано не просто факти, а роздуми, оцінки, переживання, спогади людей, причетних до історії національної святині. С.С. Нехорошев, окрім фольклорних матеріалів, подарував музею на Тарасовій горі меморіальні речі – рушник, вишитий колишньою нареченою поета Ликерою Полусмак, листочки з металевого вінка на його першій, петербурзькій могилі (ці предмети знаходяться в діючій музейній експозиції). 

…Як свідчать записи Нехорошева, перші відвідини Тарасової гори, знайомство з Іваном Ядловським – багатолітнім доглядачем Шевченкової могили, було йому подарунком від рідних на 10-ліття ще 14 серпня 1907 року. Тоді дідусь Іван пригощав гостей коржами з маком. Приготувала коржі з маком і завідувач відділу «Історія Шевченкової могили» Раїса Василівна Танана, якими поласували присутні.

Поезії Шевченка декламують Павло та Анастасія

Гості з Яготина, які приїхали вклонитись поету, прочитати біля його могили рядки з «Кобзаря»

Родина біля національної святині

Родина біля національної святині

 «Хто знав вірші Шевченка, того й брали…»

Так відповіли жителі Яготина (Київщина), які приїхали 14 серпня вклонитись могилі  Тараса Шевченка, продекламувати його поезії, – на запитання працівників музею про те, як саме формувалась їхня поїздка до Канева. Гості пояснили, що до Тараса зібралися приятелі, сусіди, знайомі, усі – шанувальники Кобзаревого слова, його життєвого чину. Відзначили, що саме в Яготині  відбулося знайомство Шевченка з Варварою Рєпніною.

І от над Дніпром у простір линуть такі знайомі рядки…

Якраз під час читання гостею з Яготина поезії «Розрита могила» піднялися до поета і представники родин Обертасів та Кравченків зі Львова, Києва, села Григорівки (Канівщина), поклали до могили Шевченка кетяги калини, квіти, освячені на Маковія у козацькій церкві Покрови Пресвятої Богородиці, відродженій  неподалік Тарасової гори. А діти – львів’яни Павлусь Обертас, батько якого, Володимир Обертас, захищав єдність України в АТО, та Настуся прочитали поезії Кобзаря «Заповіт», «Минають дні, минають ночі…», влившись до імпровізованого свята завжди сучасного Шевченкового слова.

Гурт «Тарас» на Тарасовій горі

Цього ж дня на Тарасовій горі пісні на слова Т. Г. Шевченка та твори, привячені Кобзареві, звучали особливо урочисто й велично. Адже учасники сільського аматорського хору «Тарас» із села Смиківці, що поблизу Тернополя, є ще й одними із кращих в Україні виконавців церковного співу. Свій приїзд до Канева вони присвятили 25-річчю Незалежності України. За можливість здійснити незабутню поїздку самодіяльні артисти та односельці дякують «нашому війту» – сільському голові Володимиру Сидязі.  Керівник колективу – заслужений артист України Святослав Дунець – сказав, що серед улюблених пісень хористів – «Реве та стогне Дніпр широкий», «Зоре моя вечірняя» на слова Тараса Шевченка, є в репертуарі і пісні авторства місцевої поетеси Мирослави Дуфанець. Ці мелодії зачарували і відвідувачів Шевченківського меморіалу. Оглянувши експозицію музею, гості залишили зворушливий запис у книзі вражень.

Ольга Білокінь, Віта Дзима

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


Останні статті
При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова