«Подивись на мене, як я каюсь…»

З нагоди 100-річчя від дня смерті Ликери Полусмак у церкві Покрови

Пресвятої Богородиці, неподалік Тарасової гори, було відслужено панахиду


 

Вклоняючись пам’яті геніїв, люди прагнуть не лише проникнути в таїну їхньої творчості, а й відчути порухи душі, більше дізнатися про оточення, особисте життя. Чи не тому відвідувачі могили Тараса Шевченка цікавляться і Ликерою Полусмак (1840–1917), колишньою нареченою поета, зокрема, канівською сторінкою її останніх років?

Народилася Ликера Іванівна в селі Липів Ріг Ніжинського повіту Чернігівської губернії, була сиротою, кріпачкою поміщиків Ма­ка­ро­вих, які й привезли її до Петербурга. Тарас Шевченко познайомився з Ликерою в 1860 році, коли вона, після від’їзду своїх панів за кордон, жила в родині Н. М. Забіли на дачі в Стрєльні під Петербургом. Поет плекав мрію про одруження з нею, родинне щастя, в хатині біля Канева, та Ликера не стала його долею. Образ Ликери знайшов відбиток у поезії Кобзаря, малярській творчості, епістолярії, спогадах сучасників, дослідженнях біографів, шевченкознавців, публіцистів. Промовистими є навіть назви деяких творів останніх років – лірична драма «Грішниця» Олександра Забарного (Ніжин), есей «Лялечка» Ірен Роздобудько, мікроп’єcа «Полусмак останнього кохання» Володимира Петранюка (Київ), виставу за якою актори театру української традиції «Дзеркало» (Київ) представили на Тарасовій горі в 2014 р.

Нелегкою була доля Шевченкової нареченої. Отримавши волю, вона все життя трудилася.  Після смерті (1904) свого чоловіка Ликера Полусмак (Яковлєва) приїздить з Петербурга (Царського Села) до Канева спершу лише влітку, а згодом – назавжди. Часто відвідувала могилу Тараса Шевченка. Найбільш докладно висвітлила останні роки життя Ликери в розділі «Скорботна постать на могилі поета» книги «Святиня» провідний науковий співробітник Шевченківського національного заповідника З. П. Тарахан-Береза на основі розшуканих нею архівних документів, спогадів, предметних свідчень.

На згадку від Ликери залишився вишитий нею рушник з домотканого полотна з літерою «Л», над якою – віночок, а збоку – півні. За переказами, Кобзар хотів мати на весіллі саме рушник із півнями. Ця рiч, передана краєзнавцем С. Нехорошевим, знаходиться в музеї Тараса Шевченка. Експонується і запис Ликери Полусмак до книги вражень відвідувачів Шевченкової могили: «13 мая 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь». До речі, такими словами звертався до неї у поезії Шевченко: «Моя ти любо! Мій ти друже!» («Ликері»). 

Доживала віку Ликера Іванівна в канівській богадільні, померла 4 (17) лютого 1917 року. «Петербуржскую ремесленницу» (так записано у «Метричній книзі» Преображенської церкви м. Канева) поховали на цвинтарі урочища Сельце. Її могилу розшукала в 1982 році Зінаїда Панасівна Тарахан-Береза з допомогою канівця Панаса Аврамовича Бондаренка, у батьків якого мешкала на квартирі Ликера.

У 1989 р. могилу Ликери Іванівни було упорядковано,  в 1991 р.  взято на державний облік як пам’ятку історії, за місцем поховання доглядають працівники Шевченківського національного заповідника.  Навесні на могилі Ликери Полусмак, як і в поетових рядках, «цвіте і зеленіє» барвінок. Саме цю поезію викарбувано на пам’ятному знаку. 100-ліття з часу її смерті – це ще одна нагода знову перегорнути сторінки історії, пов’язані з перебуванням Ликери  Полусмак у Каневі.

Ольга БІЛОКІНЬ, Віта ДЗИМА.

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


Останні статті

Письменник країни дитинства Всеволод Нестайко

Додано: 11.02.2020, 10:06

До 90-річчя з дня народження Далі ...

Вечір пам`яті Василя Симоненка

Додано: 21.01.2020, 10:44

17 січня відбувся вечір пам`яті Василя Симоненка Далі ...

Євгенії Горєвій 90 років

Додано: 9.01.2020, 11:13

6 січня виповнилося 90 років талановитій поетесі Далі ...
При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова