Година пам’яті «За колючим дротом»

Учні Канівського державного навчального закладу «Канівське вище професійне училище» традиційно доторкаються до сторінок історії нашого краю і, зокрема, Тарасової гори, та цього дня, 12 квітня 2017 року, вони з особливою увагою вслухалися в спогади колишніх в’язнів табору примусової праці, влаштованого в роки Другої світової війни в музеї  Тараса Шевченка, – адже це були в основному їхні однолітки, жителі Канева та навколишніх сіл: Дарівки, Ключників, Мартинівки, Таганчі...

Вчений секретар Шевченківського національного заповідника О. В. Білокінь ознайомила присутніх в актовому залі училища із матеріалами наукового архіву заповідника, представленими і в експозиції музею біля могили Тараса Шевченка. 

У вересні 1943 року німецька окупаційна влада організувала в музеї Тараса Шевченка, що у м. Каневі (на той час Київської області), місце ув’язнення для жителів міста і району. Сюди шляхом облав звозили ув’язнених юнаків і дівчат, навіть ще дітей, яким інколи було лише по 15-17 років. Їх примушували працювати на будівництві оборонних укріплень на лінії фронту вздовж правого берега Дніпра.

Багато з них, за спогадами очевидців, назавжди залишилось лежати тут, на  берегах Дніпра, поблизу Тарасової гори. Ув’язнених дуже погано годували, мордували фізично, знущались над ними. Після звільнення ці молоді люди, зазнавши життєвих травм, повернулися додому із підірваним здоров’ям.

Першим документальним свідченням того, що в музеї Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі діяв концтабір, є Акт Державної комісії від 28 лютого 1944 року (зберігається в Київському обласному державному архіві). Основу спогадів складають «Матеріали науково-пошукової експедиції по розшуку осіб, які перебували у місці ув’язнення, влаштованому німецькою окупаційною владою в Канівському музеї Тараса Шевченка» в роки Другої світової війни. Експедиція працювала з 9 лютого до кінця 1992 року під керівництвом Зінаїди Панасівни Тарахан-Берези, кандидата філологічних наук, нині - заслуженого працівника культури України, провідного наукового співробітника Шевченківського національного заповідника. Розповіді про ті події  присвячено один із розділів її монографії «Святиня», в якому, зокрема, зазначено: «Цей концтабір був тим жахливіший, що його було створено в духовному храмі людства».

З колишніми в’язнями в 1990-х роках було проведено кілька зустрічей у музеї Тараса Шевченка, зібрані необхідні документи і матеріали, які було передано до Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення» при Кабінеті Міністрів України та до його Черкаського обласного відділення. 19 липня 2003 року рішенням правління Федерального фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» від 16.05.2003  було додано до переліку місць ув’язнення Трудовий табір у меморіалі поета Шевченка у Каневі, Київська область (вересень 1943 р. – січень 1944 р.)». За цим рішенням понад тридцять колишніх ув’язнених цього табору отримали статус жертв війни і право на відповідні пільги та компенсацію від уряду Німеччини.

І сьогодні спогади про той час колишніх в’язнів, яких до сьогодні майже не лишилося в живих, є невигойною раною, озиваються болем, нагадуючи про найбільшу трагедію, пережиту людством у минулому столітті.

По закінченні години пам’яті  до бібліотеки училища було передано книгу «За колючим дротом» (упорядники: Р.В.Танана, О.В.Білокінь, 2008 р.). Учні ще раз переглянули фото, документи, листи, що засвідчують трагічні події, які стануть для них незабутніми.

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


Останні статті

Письменник країни дитинства Всеволод Нестайко

Додано: 11.02.2020, 10:06

До 90-річчя з дня народження Далі ...

Вечір пам`яті Василя Симоненка

Додано: 21.01.2020, 10:44

17 січня відбувся вечір пам`яті Василя Симоненка Далі ...

Євгенії Горєвій 90 років

Додано: 9.01.2020, 11:13

6 січня виповнилося 90 років талановитій поетесі Далі ...
При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова