|
|
23 травня 2019 року у конференц-залі музею Тараса Шевченка відбулась зустріч з членами Національної спілки письменників України, учасниками Міжнародного Шевченківського літературно-мистецького свята «В сім’ї вольній, новій».
На зустріч завітали представники культурно-освітніх навчальних закладів міста, зокрема, вчителі й бібліотечні працівники загальноосвітніх закладів міста, викладачі й студенти Канівського коледжу культури і мистецтв, голова Канівської організації товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, учасники акції «Образ і слово Кобзаря у вишивці» з Полтавщини, наукові співробітники музейних установ, представники громадськості та творча інтелігенція міста.
З вітальним словом до присутніх звернувся перший заступник генерального директора Шевченківського національного заповідника Ігор Ліховий, який зауважив, що травень для українців є особливим місяцем, оскільки 158 років назад відбулася подія, яка змінила політичне життя України, – Тарас Шевченко повернувся назад в Україну. Тому вже традицією стало пошанування пам’яті Великого Кобзаря 22 травня пішою ходою, читанням поезії, відкриттям мистецьких виставок та реалізацією культурницьких проектів і символічно, що саме у ці дні щороку проходить Міжнародне Шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій».
Наступним до присутніх звернувся голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, який висловив слова глибокої шани усім присутнім, хто береже українську мову та популяризує Шевченкове слово. Наголосив на тому, що не можна вихолощувати Тараса Шевченка, підміняючи суть формою; він був сучасним кожній епосі, суголосний усім поколінням українців. Михайло Сидоржевський з гордістю представив гостей зібрання, наголосивши, що це свято об’єднало не лише громадян України, а й Білорусі, Болгарії та інших країн світу.
Уродженець Черкащини поет і перекладач Віктор Мельник поділився своїми враженнями від перебування в Болгарії, де він творчо працював деякий час: писав вірші, робив переклади, що вилилось у нову книгу «Під Вітошею». Автор здійснив короткий екскурс в історію болгарського народу та прочитав переклади болгарської та турецької поезій.
Зустріч продовжила болгарська співачка Россі Рос, яка подарувала усім присутнім пісню «Любов», яку виконала українською та болгарською мовами.
Також виступила перед присутніми головний спеціаліст відділу мовної політики управління з питань мовної політики та літератури Міністерства культури України Тетяна Гайдар, яка відзначила актуальність Тараса Шевченка в умовах сьогодення та закликала усіх до об’єднання.
На питаннях мовної політики та полеміки щодо Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» зупинився заступник начальника управління з питань мовної політики та літератури, начальник відділу мовної політики Міністерства культури України Віктор Генералюк. Він зауважив, що прийняття цього закону є доречним і своєчасним, робочою групою, що працювала над положеннями закону, було вивчено досвід іноземних держав, і в його основу лягло 11 подібних законів країн ЄС. Підсумувавши, Віктор Вікторович зауважив, що якби з нами був Тарас Шевченко, то він би щиро порадів і схвалив би це рішення.
Емоційністю та, водночас, козацьким завзяттям, відзначився виступ Андрія Димиденка, який розпочав свій виступ з визначення місця й ролі Тараса Шевченка у сучасному житті українського народу, зауваживши, що Тарас Шевченко живий доти, доки він залишається у нашому серці, а воно б’ється і вдень і вночі, і у будні, і у свята.
Кривавою раною для кожного українця є тема військового конфлікту на Сході нашої країни. Пропустивши через власну душу усі страхіття «гібридної» війни поет прочитав власну поезію під назвою «На передку війни».
Підкресливши, що Тарас Шевченко – це бунтар, а бунт – це поклик кожного поета Андрій Петрович прочитав ще дві поезії на злобу дня «Все в Україні як треба» та «Поет від рими захмелів», останні рядки якого визначають високу місію поета:
…Стирає час і дати, й силуети,
І пошук істин – вічний хоровод.
У всі часи бунтуй, Поете!
Твій Храм – народ. Твій Храм – народ!
Вірш «Мамина хустина» зачепив самі сокровенні почуття кожної людини – любов до матері, до людини, що подарувала життя; у присутніх на очах бриніли сльози…
|
