Ювілей Тарасової світлиці.

Кожен, хто завітає на Тарасову гору у Каневі, щоб поклонитися безсмертній пам’яті великого сина українського народу Тараса Шевченка, не може не помітити тут простої української хати.

У 1884 році, з метою впорядкування місця вічного спочинку поета, завдяки наполегливим клопотанням Варфоломія Шевченка (троюрідного брата Тараса Шевченка), а також передових українських громадських діячів – членів організації Стара Київська громада, на зібрані народні кошти, неподалік від могили поета, збудували хатину для сторожа. В одній її половині жив багатолітній хранитель Шевченкової могили Іван Ядловський, а в іншій  - створено перший у світі народний музей Кобзаря – Тарасову світлицю. В 1937 році, під час будівництва сучасного приміщення музею, хатину було розібрано, і лише 3 серпня 1991 року двері Тарасової світлиці, відновленої за проектом групи архітекторів Київського науково-дослідного інституту архітектури на чолі з доктором архітектури Юрієм Хохлом, відчинилися для відвідувачів.

З нагоди 20-річчя відновлення на Чернечій горі першого народного музею Кобзаря  Тарасової світлиці в конференц-залі сучасного музею Тараса Шевченка в Каневі пройшов урочистий захід.

До музею прибули шановані гості: колеги з Київського Національного музею Тараса Шевченка та Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка»,заступник міністра енергетики України Сергій Меженний, родичі багатолітнього хранителя Шевченкової могили Івана Ядловського, ветерани нашого музею, учасники будівництва (толоки) Тарасової світлиці, викладачі Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, меценати та друзі музею.

За традицією учасники урочистостей поклали квіти до могили Кобзаря  та до могили Івана Ядловського.

Захід відкрив генеральний директор Шевченківського національного заповідника Коломієць В.В., який запропонував вшанувати хвилиною мовчання  тих людей, які доклали багато зусиль до всенародної справи відтворення світлиці, але, на жаль, відійшли у вічність і тому не змогли в цей день бути поруч.

Завідувач відділу «Історія Шевченкової могили» Раїса Танана познайомила присутніх з історією відновлення Тарасової світлиці. Цікава розповідь була проілюстрована прекрасними світлинами (з колекції різних фотографів), які подавались на екрані. До цієї благородної справи в той час підключилося багато людей, які були справжніми патріотами України і шанувальниками творчості Кобзаря. Сьогодні вони впізнавали себе на світлинах, зроблених протягом двох останніх десятиліть.

З теплим словом привітання виступила директор Національного музею Тараса Шевченка в м. Києві Наталія Клименко, яка сказала, що «в цій невеличкій хаті є дух України, Івана Ядловського і тих людей, які в неї приходили. Це рідне, українське, яке проникає глибоко в душу. Коли стоїш на Тарасовій горі і дивишся на Україну, яку видно з гори, в людське серце входить благодать...»

В дарунок про цей пам’ятний день колеги з Києва подарували таріль декоративну «Т.Шевченко. Катерина.» (2010р.), а також передали від художника Миколи Стратілата (м. Київ) три графічні твори: «Хата – перший музей Т.Г.Шевченка», «Святий Тарасій», «Церква Різдва на Подолі».

Про надзвичайно довгий і в той же час короткий шлях - від хати батьків Тараса Шевченка до хати І.Ядловського, розповіла директор Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмила Шевченко:

«Все починалося з Моринець, Керелівки, Будищ, Вільшани, де пройшли дитячі роки поета. Хата батьків стояла серед саду. Однією з заповітніших мрій Кобзаря була:

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу...

І.Ядловкий теж поряд з Тарасовою світлицею посадив сад.»

В дарунок земляки з Батьківщини поета привезли яблука з батьківського саду Тараса Шевченка та тикву (Глина, випалювання. ХХ ст.)

Історія першого народного музею Кобзаря починалася з 1884 року. Про поїздки до Канева і відвідини Тарасової світлиці в кінці ХІХ на початку ХХ століть видатним українським композитором Миколою  Лисенком, який першим зробив запис до книги вражень, що в 1897 році з’явилася в хатині, захоплююче розповіла Роксана Скорульська – завідувач музею Миколи Лисенка, відділу видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Опанаса Саксаганського, Михайла Старицького, лауреат премії ім. Миколи Лисенка. Роксана Микитівна від музею Миколи Лисенка у фонди Шевченківського національного заповідника передала музичні партитури: Надененко Ф. Збірка пісень для хорів та солоспіву на слова Т.Г.Шевченка. – К.: Друкарня-літографія АН УРСР, 1939. – 66 с.- Т.1000 +100. ; Андрєєва О. Наймичка. Для сопрано та мішаного хору без супроводу. Слова Т.Г.Шевченка. – К.: Советский композитор, 1961. – 15 с.- Т.1000.

Серед почесних гостей на заході був і онук українського письменника Івана Франка, Голова Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара Роланд Франко, який сказав, що «Шевченко і Франко – наші національні символи. Це витязі, які врятували нашу націю».

Тепло і затишок світлиці зберігав господар цієї хати – канівський міщанин Іван Ядловський, який охоче погодився на пропозицію Варфоломія Шевченка доглядати за місцем вічного спочинку поета. Контракт було встановлено тільки на п’ять років, але Іван Олексійович майже півстоліття свого життя (з 1884 по 1933 рік) залишався вірним розпочатій справі. Він був охоронцем Великої могили, а також неабияким господарем, який перетворив вершину Чернечої гори в мальовничий куточок України. І в цій нелегкій справі йому допомагали його діти (шестеро синів і три доньки).

Тож невипадково, що в родинному колі засідання «Тарасової світлиці» були в цей день і родичі Івана Ядловського, серед яких його онук по сину Павлу Ядловський Володимир Павлович, а також нащадки по різних лініях (по дітях: Павлу, Марині, Парасці, Василеві, Марку, Євгену): Бондаренко Надія, Яценко Анатолій, Яценко Ігор, Андрущенко Наталія, Андрущенко Олександр, Туливітер Юрій, Ядловська Ольга, Ядловська Ніна, Скороходько Любов, Терещенко Світлана. Впродовж десятиліть вони підтримують тісні стосунки з заповідником. Завдяки нащадкам І.Ядловського вдалося продовжити традицію, яку започаткував хранитель, і насадити сад з фруктових дерев поряд з хатиною. Стараннями цих людей поповнювалась експозиція відновленої Тарасової світлиці. Ось і цього разу Ольга Ядловська (правнучка по лінії сина Василя) подарувала власноруч вишитий рушник, який згодом стане справжньою окрасою світлиці.

Відновлення Тарасової світлиці було нелегким завданням для працівників заповідника. Довгий час – це було взагалі неможливо. Особливих зусиль довелося докласти директору музею Кутовому Анатолію Тимофійовичу, який очолював заповідник в той час. Анатолій Тимофійович поділився своїми спогадами про напружені, надзвичайно відповідальні, а інколи і курйозні моменти.

Серед присутніх були й учасники толоки – такого важливого етапу в будівництві кожної української хати. В архіві багатолітнього фотолітописця Чернечої гори Івана Синящокого (учасника толоки) збереглися численні фотографії, на яких яскраво були зафіксовані найцікавіші робочі моменти. Як палкий шанувальник Кобзаря, учасник толоки світлиці виступив канівський краєзнавець Михайло Іщенко.

У 2006 році хата-музей потребувала негайного перекриття стріхи. І тут на допомогу прийшли добрі люди, а саме Костянтин Олійник - директор  центру народознавства «Козак Мамай» з Києва. Вправні руки майстрів зробили все, щоб хата знову милувала око відвідувачів. Про те, як вручну довелося заготовляти кулі соломи на Чернігівщині для перекриття Тарасової світлиці, розповів на заході справжній козак Мамаєвої слободи, у вишиванці  і навіть з зачіскою у вигляді «оселедця» - Костянтин Олійник. «Ми це робили для себе, бо українцем треба бути в душі,» - сказав він. К.Олійник пообіцяв подарувати працівникам заповідника сорочки, плахти, запаски, намітки тощо, «щоб європейська споруда музею мала український вигляд».

Особливою подією на заході була презентація книги «Тарасова світлиця» завідувача відділу «Історія Шевченкової могили», заслуженого працівника культури України Раїси Танани. У книзі розповідається «про історію першого народного музею Кобзаря – Тарасову світлицю, її відновлення на території Шевченківського національного заповідника, про те, яке враження вона справляє на відвідувачів. Окремий розділ присвячений нащадкам довголітнього охоронця Шевченкової могили Івана Олексійовича Ядловського». Присутнім книгу представила вчений секретар Шевченківського національного заповідника Ольга Білокінь, яка відмітила, що «якими стараннями людей відновлювалась хата, такими ж - створювалась ця книга». Ольга Всеволодівна ознайомила з розділами книги, звернула увагу на цілий ряд фотознімків, які були надруковані вперше. Слово про книгу сказав і її рецензент – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, директор Черкаського наукового центру шевченкознавчих досліджень Володимир Поліщук. Від викладачів університету Володимир Трохимович подарував видання – Вісник Черкаського університету: Серія філологічні науки. Випуск 2008.-Черкаси,2011.-182с.

Від великої родини Ядловських з теплими словами подяки виступив Анатолій Яценко (нащадок по донці Івана Олексійовича - Парасці). Анатолій Омелянович був приємно зворушений дізнавшись про задум Раїси Василівни написати книгу і в цей день був задоволений, що слова не розійшлися з ділом – книга вийшла. А родина Ядловських виступила частково спонсором цього видання. Сподіваючись, що Раїса Василівна сповнена нових задумів, Анатолій Яценко подарував автору блокнот з пером, куди б вона робила нотатки своєї майбутньої книги.

Своїми враженнями про книгу поділилися також заступник міністра енергетики України Сергій Меженний (м. Київ) та Юрій Гамалій (м. Канів), які теж долучилися до видання.

Щиру вдячність за сприяння у виданні книги Раїса Василівна висловила всім благодійникам, хто не залишився байдужим і приклав максимум зусиль для того, щоб вона вийшла до 20-річчя відновлення Тарасової світлиці.

На заході з музичним вітанням виступили студенти Канівського училища культури. Свої вірші «Прости, Тарасе...», «Іду до святої Могили», «Хранитель Святині» прочитала лауреат Всеукраїнського поетичного конкурсу ім. Максима Рильського Віра Носенко.

Від адміністрації міста Канева виступили заступник міського голови Микола Москалець та Костянтин Андрієнко.

Вже 20 років поспіль про людську відданість, любов і шану до Кобзаря нагадує Тарасова світлиця. У книзі вражень за 2 вересня 1991 року Михайло Іщенко зробив такий запис: «Світлиця Шевченка, відтворена руками подвижників, - це запашний квіт, приворот зілля, високодуховний, найбільш Шевченків експонат Тарасової гори.

Барвінком, калиною, мальвами, людською добротою нехай повниться ця свята національна світлиця вовіки віків. І вічні ми будемо з нею.

Тут Шевченків дух і пахощі України.»

 

Валентина Авраменко – старший науковий співробітник

Шевченківського національного заповідника (м. Канів).

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


Останні статті

Душі живої джерело

Додано: 15.07.2017, 01:46

У науково-дослідному відділі «Літературна Канівщина» відкрито виставку «Душі живої джерело» Далі ...

Гості Тарасової гори

Додано: 4.07.2017, 18:38

Внучка автора вінка зі Львова Кобзареві: «Дарунок знову в експозиції!» Далі ...

Щирий дарунок у День народження Шевченківського меморіалу

Додано: 27.06.2017, 13:17

18 червня 1939 року відбулося урочисте відкриття Шевченківського меморіалу Далі ...
При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова