135 років "Тарасовій світлиці"

Про складнощі під час будівництва, розшук солом’яних кулів розповіла присутнім колишній постачальник, а нині музейний доглядач Людмила Горбатюк.

Незабутні враження видатних діячів культури кінця ХІХ – початку ХХ століття про відвідування могили Тараса Шевченка та музею біля неї озвучила у своєму виступі старший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Історія Шевченкової могили» Валентина Авраменко.

Могилою українського генія і «Тарасовою світлицею» тривалий час опікувався видатний науковець, педагог, член Старої київської громади, редактор журналу «Кіевская старина» Володимир Науменко. Його садиба була на лівому березі Дніпра навпроти Канева у селі Прохорівці, поруч із помешканням Михайла Максимовича. В цьому році відзначається сумна дата – 100 років від часу трагічної загибелі Володимира Науменка. Всього за одну добу, за рішенням більшовицької «трійки», 8 липня 1919р. він був розстріляний. Нова влада «пригадала» йому участь в українській революції, коли за гетьманату знаний науковець і педагог деякий час очолював міністерство освіти. Однак, матеріали слідчої справи, надані Галузевим державним архівом СБУ, свідчать, що ніякої «контрреволюційної» діяльності він не проводив – справа містить лише дані про впорядкування Тарасової Гори і могили поета, згадується портрет Тараса Шевченка роботи Іллі Рєпіна, який було замовлено відомому майстру саме з ініціативи Володимира Науменка. Про все це йшлося у доповіді-презентації Людмили Чорної, завідувача науково-дослідним відділом «Історія Шевченкової могили».

У конференц-залі була розгорнута книжково-ілюстративна виставка із фондів бібліотеки Шевченківського національного заповідника: «Педагогічно-просвітницька тема на сторінках «Кіевской старины» за часів Володимира Науменка».Епіграфом до неїстали слова Олени Пчілки: «Науменко перший говорив про стан українського життя й українського слова з погляду академічного».

У виступі бібліографа заповідника Людмили Дяченко розкривалася діяльність Володимира Науменка як головного редактора часопису «Кіевская старина» упродовж чотирнадцяти років (1893-1906). Він був автором понад 130 статей на історичну, українознавчу, мовознавчу і літературознавчу тематику. На сторінках журналу висловлював свої педагогічні погляди, адже протягом багатьох років викладав у різних київських гімназіях. У 1898 р. Володимир Науменко був удостоєний звання заслуженого вчителя, а 1905 року заснував приватну гімназію. Видатний педагог ратував за рівноправність української мови, брав участь у написанні словника української мови та граматики. Спілкувався із багатьма видатними письменниками та діячами культури. Зберіглося листування із Михайлом Максимовичем, Миколою Лисенком, Марком Кропивницьким, Іваном Тобілевичем, Марією Заньковецькою, Миколою Аркасомта багатьма іншими видатними людьми.

Володимир Павлович зберіг архів Михайла Максимовича, рукописи Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Степана Руданського, Віктора Забіли, Євгена Гребінки, Петра Гулака-Артемовського, Леоніда Глібова, матеріали для видання рукописів Тараса Шевченка та прижиттєві видання його творів, а також перший випуск альбому «Живописная Украина» (1844); рукопис «Біографії Т.Г. Шевченка» Олександра Кониського. На сторінках часопису «Кіевская старина» постійно друкувалися твори Тараса Шевченка та найрізноманітніші матеріали, які стали, по суті, тогочасною енциклопедією шевченкознавства.

Володимир Науменко зберіг архів канівського педагога Василя Гнилосирова, який опікувався могилою Тараса Шевченка, його «Щоденник» та перші Книги вражень із «Тарасової світлиці».

Людмила Дяченко відзначила, що у фондах бібліотеки Шевченківського національного заповідника є видання «Кіевской старины», а також окремі номери часопису «Україна». У 1893 році вийшов перший бібліографічний покажчик: «Библиографический указатель «Киевской старины» за первое десятилетие (1882-1891 гг.), а у 2005 році – бібліографічний покажчик у 3-х томах, укладений Мариною Палієнко.

Поховання Володимира Науменка, як і тисяч інших страчених радянською владою українських патріотів, невідоме, однак, сучасники відзначали, що якби він помер своєю смертю, то за його труною «йшов би стотисячний натовп».

Портрет реабілітованого у незалежній Україні (1991 р.) Володимира Науменка – у постійній експозиції музею Тараса Шевченка, а його ім’я нерозривно пов’язане із історією могили Кобзаря та його першого музею – «Тарасової світлиці».

Текст: Л. Чорна, Л. Дяченко

Фото: Ю. Гамалій