Шевченківський національний заповідник (місто Канів, Черкаської обл.) – створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР  №287 від 21.11.1989 р. на базі існуючого Канівського державного музею-заповідника Т.Г.Шевченка з метою дбайливого збереження шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища в м.Каневі.  До складу Заповідника входять пам’ятки (об’єкти)  культурної спадщини українського народу, що становлять значну історичну і культурну цінність та органічно пов’язані з Шевченковою могилою в один меморіальний комплекс.

Заповідник об’єднує  території історико-культурного та природно-заповідного фонду  загальною площею 45 га. На його території знаходяться  пам’ятки археології, архітектури, історії, мистецтва та природи: Могила Т.Г.Шевченка (1939 р., скульптор М.Манізер, архітектор Є.Левінсон); Державний музей Т.Г.Шевченка (1933-37, 1939; арх. В.Кричевський, П.Костирко); Могила І. Ядловського, довголітнього хранителя Шевченкового меморіалу (1884 - 1933 рр..); Багатошарове поселення Пилипенкова гора. Біля музею розташовані чавунний пам’ятник-хрест, що стояв на Шевченковій могилі (1884- 1923;  академік архітектури В.Сичугов), та чавунний пам’ятник-погруддя, встановлений 1923 (скульптор  К.Терещенко).  Неподалік від могили Шевченка знаходиться пам’ятний знак на місці самоспалення українського патріота з м.Калуша О.Гірника (1912-78).З 2004 року засновано премію імені Олекси Гірника. 18 січня 2007 року указом Президента України (N28/2007) О.Гірнику  присвоєно звання Героя України (посмертно). 21 січня 2009 року відкрито пам`ятний знак на місці самоспалення О.Гірника (скульптор Адріан Балог, м.Київ). До складу Заповідника входить перший народний музей Шевченка – “Тарасова світлиця” (1884; демонтований 1936 у зв’язку з будівництвом сучасного музею; відтворений 1989-91, відповідно до постанови Ради Міністрів України від 13.11.1987 №372 “Про додаткові заходи по благоустрою місць, пов’язаних з життям і діяльністю Т.Шевченка”) та паркові комплекси: парк, закладений поряд з могилою Кобзаря в 60-х рр.  ХХ ст. з нагоди 100-річчя з дня смерті та 150-річчя від дня народження поета.   На території нижнього парку споруджено пам’ятний знак українському гетьману І.Підкові (2007; скульптор П.Кулик, архітектори В.Блисюк, К.Малярчук, І.Ренькас), страченому у Львові, а пізніше перевезеному та похованому у Канівському монастирі. 

Серед меморіальних дерев на Тарасовій горі – три дуби, посаджені нащадками  Т.Шевченка  1914 з нагоди 100-річчя від дня народження поета,  верба, посаджена в 1970-х з гілки Шевченкової верби (м. Форт Шевченка, Республіка Казахстан),  вишні з могили грузинського поета І.Чавчавадзе, яблуні  сорту „Пам’ять Шевченка”, виведеного  професором  С.Черненком 1929 (м.Мічурінськ), посаджені  1954  тощо.

Комплекс Шевченківського національного заповідника розташований на Чернечій горі (Тарасовій) горі, неподалік від Дніпра, в районі всесвітньо відомих Канівських дислокацій, які є не лише геологічною пам’яткою, а й пам’яткою природи. Вони являють собою унікальну структуру, що відображається в своєрідному рельєфі і носить назву “Канівські гори”. Більшість гряд має  власні назви, зокрема “Чернеча гора”, і є  особливо цінними геологічними і ландшафтними об’єктами. Історія Чернечої гори сягає глибини тисячоліть. Документи підтверджують існування тут в 11 ст.  стародавнього Свято-Успенського Канівського монастиря,  в якому знайшли вічний спочинок українські гетьмани І.Підкова, Я.Шах, С.Кішка.  1701-03  тут  зведено дерев’яну козацьку церкву Покрова Пресвятої Богородиці.

Канівські гори зачарували   Шевченка, коли  влітку 1859  він плив вниз по Дніпру у с. Прохорівку на Михайлову гору до свого приятеля, вченого М.Максимовича. Саме про них він писав троюрідному брату Варфоломію: „...мені і вдень і вночі сниться ота благодать над Дніпром...”.

Історія  Тарасової гори починається після поховання на ній Шевченка  з 22 травня 1861. Вибір місця поховання пов’язаний з бажанням  поета оселитися  в Україні, на дніпрових горах. Територія навколо могили Шевченка належала Канівській міській думі, з 29 грудня 1869   – надана в оренду Варфоломію Шевченку (1821 - 1892), а пізніше  викуплена ним. Після смерті В.Шевченка могила поета довгий час знаходилась під опікою   київської Старої Громади. Перші охоронці Національної Святині усвідомлювали унікальність цього місця і заклали підвалини пам’яткоохоронної справи. 

Спочатку могила мала вигляд кургану на зразок козацької, насипаного місцевими жителями та селянами із сусідніх сіл за ініціативою Г.Честахівського. Ії обдернували і  встановили дубовий хрест, який простояв до осені 1882.  1867 -68  під керівництвом В.Шевченка проходять роботи по благоустрою могили, яка набула вигляду двоярусної, обкладеної камінням.

В липні 1884 на кошти В.Тарновського-молодшого та кошти, зібрані Старою Громадою,  замість дерев’яного хреста  встановлено чавунний пам’ятник-хрест (висота більше шести метрів, вага понад 250 пудів) та   збудовано хату, в одній половині якої жив сторож І.Ядловський, а в другій організовано перший народний музей Шевченка – „Тарасову світлицю”.  З 19 ст.  могила   стала місцем паломництва, у різні роки її відвідали М.Коцюбинський, І.Нечуй-Левицький, П.Чубинський, брати О. та  М.Лазаревські, П.Куліш, І.Сошенко, М.Чалий, Леся Українка, О.Кобилянська, родина Старицьких та родина М.Лисенка, Лесь Курбас, Марко Вовчок, М.Заньковецька, В.Стефаник. Схилили своє чоло над могилою українського поета французький письменник Е.Дюран, російські письменники І.Бунін, М.Лєсков, Г.Мачтет та багато ін.  Свідченням їхнього перебування є багаточисельні записи на сторінках унікального документа – „Книги вражень”, а також  дарунки, якими вони наповнювали  „Тарасову світлицю”.

У квітні 1923  Канівський районний з’їзд Комітетів незаможних селян ухвалив порушити клопотання перед центральними органами влади про заміну хреста, який 39 років простояв на могилі Шевченка,  погруддям. Новий пам’ятник відкрито 1 липня 1923. 

З 1918 могилою починає опікуватись держава -   Рішенням Ради Міністрів УНР  від 10 червня 1918 могилу Т.Шевченка  визнано національною власністю. С.Петлюрою, Головою Київської губерніальної народної управи, та В.Королівом-Старим, уповноваженим Губерніальної Управи по догляду над Могилою Т.Г.Шевченка, розроблено законопроект про могилу Шевченка, який так і не був утілений в життя. 

1920-х питання державного піклування про могилу Т.Шевченка бере на себе  радянська влада. Ним займаються найвизначніші українські вчені, академіки, зокрема український геолог, вчений В.Різниченко. Він став автором „Ініціативної записки” (1923) з обгрунтуванням необхідності створення Національного парку на зразок європейських. 20 серпня 1925 Постановою Ради Народних Комісарів УСРР територію навколо могили Т.Шевченка загальною площею в 4 десятини було оголошено державним заповідником і передано у відання Народного комісаріату освіти. У цей час розпочато роботи по упорядкуванню могили та прилеглої території.  Протягом 1928-29 неподалік від Тарасової гори побудовано приміщення готелю “Будинок туриста”, в якому розміщено клуб, бібліотеку-читальню, музей Т.Шевченка (в двох кімнатах), де знаходилися також експонати із „Тарасової світлиці”.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув улітку 1939  із встановленням на могилі поета величного бронзового пам’ятника  і спорудженням літературно-меморіального музею. Початок будівництву поклала постанова Ради Народних Комісарів УРСР від 10.03.1931  ”Про відзначення 70-х роковин з дня смерті Т.Г.Шевченка”, якою ухвалили перетворити територію Шевченкової могили біля Канева на культурно-освітній осередок. Для здійснення цього передбачалось побудувати новий пам’ятник і музей, відкрити бібліотеку і читальню, а також продовжити роботи по озелененню Тарасової гори. Проектування музею   Наркомпрос України замовив архітекторам В.Кричевському та П.Костирку. 

Їх пропозиції полягали у тому,  що будівництво музею, реставрацію могили, спорудження пам’ятника, упорядкування сходів, зелені насадження потрібно вирішувати в комплексі єдиним архітектурним проектом, щоб зберегти історично-природний образ місцевості, характер гори та рослинність на ній, не змінюючи при тому домінуючої ролі могили Т.Шевченка. 

В 1933 році проект було виконано і розпочато підготовчі роботи до будівництва: дослідження грунту, прокладання системи тимчасового водопостачання, електропостачання, спорудження підйомника матеріалів (фунікулера). 11 березня 1934 року відбулися урочисті закладини Національного музею-пам’ятника Т.Г.Шевченка (так у той час називалася майбутня споруда), а через три роки приміщення музею в цілому було закінчено. В.Кричевський та П.Костирко розробили проект зовнішнього та внутрішнього оформлення музею, в основу якого покладено мотиви народної творчості.    

Але через брак коштів та ідеологічні перешкоди авторам довелося суттєво змінити первісний  проект та відмовитись від художнього оздоблення будівлі, що призвело до її спрощення та незавершеності.  

Авторами пам’ятника на могилі Шевченка в результаті ряду конкурсів стали   ск. М.Манізер та арх. Є.Левінсон. Працюючи над проектом пам’ятника, вони виходили з художнього оформлення всієї Тарасової гори та необхідності  збереження традиційної з 1867  форми могильного  кургану.  Сучасний пам’ятник і літературно-меморіальний музей урочисто відкрили 18 червня 1939  з нагоди 125-річчя з дня народження Шевченка.  

Під час другої світової війни пам’ятка зазнала значних втрат. 1943- 1944 фашистами в музеї  влаштовано трудовий табір і  повністю  знищено музейну експозицію, що підтверджено Актом  від 28 лютого 1944. Того ж року, після звільнення Канева від фашистів,  музей приймає перших відвідувачів. 

Оновлені експозиції, які розповідали про життя і творчість Т.Шевченка, історію його могили та пошанування пам’яті українського Генія, відвідувачі побачили у 1945, ювілейних 1961, 1964, 1989. В будинку музею до 175-річчя з дня народження Т.Шевченка (1989)  відтворено вітраж за ескізами В.Кричевського та виконано 6 монументальних живописних панно (худ. О.Івахненко) згідно із задумами авторів проекту (1933-34).

1975 Канівський Державний музей-заповідник "Могила Т.Г.Шевченка" нагороджено орденом Дружби народів.  

1977 збудовано меморіальний комплекс сходжень на Тарасову гору (арх. А.Мошенський, О.Добродієв). Архітектори підійшли до його  створення як до цілісного ансамблю, який мав гармонійно поєднати новітній комплекс сходжень із меморіалом, зведеним у 1930-х, і зберегти унікальну природу. До комплексу входить нижній парк з басейном, монументальні гранітні сходи з майданчиками та павільйонами для відпочинку екскурсантів та фонтаном "Лілея", верхня широка алея з оглядовим майданчиком та павільйон приплаву „Тарасова гора”.

Музейна збірка налічує понад 35 тис. одиниць збереження. Початок формування її пов’язаний із створенням у 1884 році першого народного музею Т.Шевченка біля його могили „Тарасової світлиці”. На заклик київської Старої  Громади музей почав наповнюватися першими експонатами. Це була, за свідченням П.Кореневського,  „коллекция небогатая, но уголок обставлен очень уютно”. На столі у „Тарасовій світлиці” завжди лежав „Кобзар”. Перший – подарований доглядачем могили Шевченка  В. Гнилосировим. Наступний передав з Києва старогромадівець  Є.Трегубов. У 1888 р. „Кобзар” в коштовній оправі ціною в 10 крб. привіз М.Климович. Прикрашали інтер’єр Тарасової світлиці ікони, копії творів самого Т.Шевченка, рушники, плахти. Образ св. Тарасія з’явився за ініціативи українського вченого В.Науменка. Ікону Спас Нерукотворний подарував канівський нотаріус Захарій Краковецький з родиною, на зворотному боці якої написав: ”Незабутньому Кобзарю, батькові Тарасу Шевченку от прихильних Зах., Іоан., Земфіри Георгіївни, Олени, Галі, Ілька Краковецьких і Юрія Ник. Гутковського. 11 червня 1888 року. З.Краковецький”. Висів тут також портрет Т.Шевченка – копія художника Х.Платонова з роботи І.Рєпіна. Рєпіну портрет Шевченка  замовляв спеціально для “Тарасової світлиці” український вчений-історик Д.Яворницький. Копію з цього портрета, а також рушники, настільник, чотири плахти від В.Житецької привезли П. Житецький і Г.Мачтет.  1889 Леся Українка, відгукнувшись на заклик, вишила разом з М.Комаровою тематичного рушника із словами Т.Шевченка „Думи мої, думи мої, лихо мені з вами” на одному кінці та „Любітеся, брати мої, Украйну любіте” на другому, який прикрашав портрет Шевченка. Один з найцікавіших експонатів першого музею на Тарасовій горі – олійний портрет, на якому Т.Шевченко  зображений з німбом навколо голови, виконаний невідомим художником наприкінці 19 ст. 1912  з’явився в експозиції „Тарасової світлиці” металевий вінок, покладений до могили поета акторами Московського художнього театру, з написом на металевій дощечці: “Геніальному Шевченко земной поклонъ отъ Московскаго художественнаго  театра”.  Згодом  музейне зібрання доповнилось картиною художника – сучасника Т.Шевченка Д.Безперчого,“Бандурист”, виконаною у 1860-х і  кобзою, подарованою кобзарем М.Климовичем. 2005 року Заповіднику було передано в дар архімандритами Києво-печерської Лаври Антонієм та Сергієм від імені митрополита Київського і всієї України Володимира значний дарунок - ікону Святителя Тарасія Цареградського (кінець ХХ століття: дерево, олія, позолота). На звороті є такий напис: "Ця ікона написана і освячена в Свято-Успенській, Києво-Печерській лаврі. Передається в дар музею Т.Г.Шевченка в Каневі. 9 березня 2005 р.". 22 травня  2011 року Прем’єр–міністр України М.Азаров зробив цінний дарунок в Тарасову світлицю - ікону святого Тарасія (сер. ХІХ ст., Київщина).

З 1939 фондове зібрання музею суттєво поповнилося  творами живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва. Місце  розташування музею – біля могили Шевченка, значною мірою вплинуло на наукову концепцію комплектування музейного фонду і, відповідно, на характер експозиції, домінуючим мотивом якої є вшанування пам’яті Шевченка в Україні та в усьому світі. Перлина колекції – оригінальні графічні твори Т.Шевченка, прижиттєві видання його поезій, меморіальні речі, пов’язані з похованням Т.Шевченка в Петербурзі та перепохованням його в Україну: листочки з металевого вінка, покладеного на могилу поета в Петербурзі, червона китайка, якою покривали домовину  під час перевезення в Україну, металеве кільце від воза, на якому везли домовину, віньєтка з кришки домовини, рушник, стрічки та хустки з похорону Шевченка в Каневі. Надзвичайно цінними є речі, що зафіксували образ Тарасової гори і могили поета на різних етапах української історії.  Це живописні і графічні твори художників М.Бурачека, В.Гарбуза, І.Красного, В.Кричевського, О.Коваленка, Є.Манишина, Н.Онацького, І.Порошина, В.Розвадовського, С.Шишка та ін.; предмети філокартії, філателії, медальєрики. Вагому складову мистецької колекції становлять твори художників – ілюстраторів літературної спадщини Т.Шевченка: А.Антонюка, О.Данченка, М.Дерегуса,  І.-В.Задорожного, О.Заливахи, О.І. Івахненка, І.Їжакевича, С.Караффи-Корбут, В.Касіяна, Ф.Коновалюка,  Ф.Красицького, В.Куткіна,  І.Марчука та  ін. Скульптурна  шевченкіана представлена іменами: Ф.Балавенський, В.Беклемішев, М.Бринський, М.Гаврилко, І.Гончар, Н.Дерегус-Лоренс, І.Зноба, І.Кавалерідзе, Г.Кальченко, Ф.Каменський, О.Кудрявцева, М.Лисенко, М.Макогон, М.Манізер, П.Мітковіцер, О.Скобликов, А.Страхов та ін. Унікальним по наповненню є книжкове зібрання фондів, яке налічує понад 12 тис. одиниць збереження. До нього входять надзвичайно рідкісні прижиттєві та посмертні  видання творів Шевченка, переклади його творів мовами народів світу, шевченкознавчі дослідження, здійснені не лише в Україні, а й за кордоном, які дають можливість простежити впливи Шевченкової творчості на формування національної свідомості українців та інтерпретації Шевченка в різні історичні періоди  за різних політичних режимів.  Документи та матеріали,  з яких особливу цінність становлять книги вражень відвідувачів Тарасової гори, починаючи з 1897, що стали літописом всенародної любові до Тараса Шевченка, архіви П.Костирка, П.Тронька, С.Нехорошева, які розповідають про історію меморіалу, відзначення 100-річчя з дня народження та 150-річчя з дня смерті Шевченка, містять унікальний фольклорний матеріал шевченківської тематики. Велика заслуга у збагаченні музейної шевченкіани шанувальників поета – колекціонерів М.Саркізова-Серазіні, Т.Максим’юка, які передали до музею цінні колекції унікальних видань творів Кобзаря, філокартії, філателії, малої пластики, нумізматики та фалеристики, родини акад. М.Біляшівського, яка, зокрема, подарувала музею оригінал офорта Шевченка „Приятелі”, та постійних фондоутворювачів із США та Канади Л.Волянської, К. Дрогомирецької, О.Коновала, К.Кричевської-Росандич, П.Лимаренка, Г. та О. де Лінде, Р.Мороз, Т. і Я.Романишиних, О.Трач, завдяки яким фондове зібрання поповнюється надзвичайно рідкісними, здійсненими за кордоном у різні часи, виданнями творів   Шевченка та ін. матеріалами шевченківської тематики. 

Шевченківський національний заповідник в м. Каневі проводить велику культурно-просвітницьку роботу серед чисельних відвідувачів не лише з України, а й з багатьох країн світу, знайомить з життєвим і творчим шляхом поета і художника, з українською культурою, історією становлення української державності, поборником якої  був Тарас Шевченко.